Вивчення межі функціонально-семантичної категорії персональності. Встановлення типових засобів її вираження в сучасній українській літературній мові. З’ясування специфіки реалізації цієї категорії в текстах публіцистичного стилю, адресатної системи.
Аннотация к работе
У руслі такого підходу, що передбачає вивчення взаємодії елементів різних мовних рівнів на функціональній основі, проводиться й аналіз функціонально-семантичної категорії (ФСК) персональності. Персональність в аспекті адресантно-адресатної ситуації потребує комплексного вивчення, оскільки, по-перше, співвідношення між мовцем і адресатом є визначальним сегментом комунікативної ситуації, а по-друге, його характер виступає важливим фактором текстоутворення. Крім цього, особливості вираження названої категорії в різних функціональних стилях ґрунтовно ще не досліджено, хоча співвідношення між відправником повідомлення та адресатом є типологічною стильовою ознакою, яка визначає специфіку того чи іншого функціонального стилю насамперед на граматичному рівні. Відсутність в українському мовознавстві спеціального дослідження з окресленого кола питань та важливість розгляду зазначеної проблеми як для осмислення явищ у граматичній системі мови в цілому, так і для зясування мовної специфіки певного функціонального різновиду сучасної української мови (публіцистичного стилю) визначає актуальність теми роботи. Мета роботи - дослідити систему засобів вираження категорії персональності сучасної української літературної мови в аспекті адресантно-адресатної ситуації та виявити особливості реалізації цієї категорії в текстах публіцистики.Основним засобом самовираження адресанта виступають займенник я й дієслівна форма 1-ої особи однини (центральні елементи ФСП персональності), які індивідуалізують особу мовця. У випадках, коли мовець говорить про дію, яку він здійснив у минулому або може здійснити за певних умов, вираження особи адресанта відбувається комплексно: додаванням до дієслівної форми займенника я. Використовуючи форми 1-ої особи множини (в основному значенні), адресант обєднує себе з іншою особою або особами. Форми 2-ої особи множини також можуть виражати узагальнення, але, на відміну від форм 2-ої особи однини, вони не втрачають відношення до співрозмовника і тому, як правило, дієслова у 2-ій особі множини поєднуються з займенником ви, який підкреслює це відношення: Спасибі вам не за те, що грали, а за те, що перестали (Нар. тв.). Мовець при зверненні до співбесідника може використовувати й форму 3-ої особи й цим ніби відсторонює адресата від безпосередньої участі в акті комунікації: За два дні вже пан самі обміркують… Ми не хочемо зразу… бо ви в нас добрі, спасибі ласкавому пану і вашій пані… (М.Коцюбинський).Граматична система сучасної української мови має багатий арсенал мовних засобів для позначення мовця та адресата, для вираження різноманітних відношень, що можуть встановлюватися в тій чи іншій комунікативній ситуації. Характер та спосіб самопредставлення мовця зумовлюється рядом чинників, основними серед яких є відношення до субєкта дії, норми створення тексту відповідного функціонального призначення, бажання мовця досягти певного комунікативного ефекту. Для позначення адресата найчастіше використовуються дієслова й займенники 2-ої особи. Якщо засобом адресації виступає форма 3-ої особи, то створюється враження відсторонення адресата від безпосередньої участі в комунікативному акті. Основним засобом вираження спонукальності виступають форми 2-ої особи з відповідною інтонацією.
План
2. Основний зміст дисертації
Вывод
У результаті проведеного дослідження було окреслено межі функціонально-семантичної категорії персональності та встановлено типові засоби її вираження в сучасній українській літературній мові. Здійснено комплексний аналіз найбільш важливих семантичних складових цієї категорії - адресантності та адресатності. Описано та проінтерпретовано арсенал мовних засобів представлення осіб комунікантів, виявлено специфічні риси реалізації різних персональних значень у текстах публіцистичного стилю.
Граматична система сучасної української мови має багатий арсенал мовних засобів для позначення мовця та адресата, для вираження різноманітних відношень, що можуть встановлюватися в тій чи іншій комунікативній ситуації. Характер та спосіб самопредставлення мовця зумовлюється рядом чинників, основними серед яких є відношення до субєкта дії, норми створення тексту відповідного функціонального призначення, бажання мовця досягти певного комунікативного ефекту.
Основний засіб самовираження мовця - це займенникові й дієслівні форми 1-ої особи, які є центральними елементами ФСП персональності. Крім цього, особа адресанта може виражатися непрямими відмінками займенника 1-ої особи однини (мене, мені, мною…) та формами присвійного займенника (мій, мого, моєму…), що відносяться до периферії ФСП персональності. Транспоновані форми (3-я особа однини чи множини або 2-а особа однини) та описові самономінації сприяють концентрації уваги на особі мовця. Адресантну семантику можуть також передавати засоби субєктивної модальності й авторизації.
Для позначення адресата найчастіше використовуються дієслова й займенники 2-ої особи. Якщо засобом адресації виступає форма 3-ої особи, то створюється враження відсторонення адресата від безпосередньої участі в комунікативному акті. Особа адресата виражається також в імперативах та питальних реченнях. Основним засобом вираження спонукальності виступають форми 2-ої особи з відповідною інтонацією. Склад адресатів у таких конструкціях може конкретизуватися звертаннями.
Мовним вираженням сукупного субєкта дії є форми 1-ої особи множини (семантичними складниками такого ми виступають я і ти (ви)), а також прийменниково-відмінкова конструкція ми з тобою (вами). Спонукання до виконання спільної дії може виражатися й аналітичним способом (додаванням до дієслівної форми частки давай(те)). Займенникові й дієслівні форми 1-ої особи множини використовуються у випадках, коли мовець обєднує себе з узагальненим адресатом.
Особливості функціонування ФСК персональності в публіцистичному стилі найбільш рельєфно виявляють себе у вираженні адресантності, що пояснюється специфічним характером комунікативних відношень між мовцем та аудиторією в цій сфері спілкування.
Для передачі абсолютної адресантності використовуються, в першу чергу, займенникові й дієслівні форми 1-ої особи однини; прийменниково-відмінкові конструкції з непрямими відмінками займенника я (у мене, до мене, зі мною…); присвійні займенники (мій, моя, мої). Абсолютна адресантність може також виражатися авторизованими конструкціями (на мій погляд, по-моєму, на мою думку…). Вставні одиниці різної субєктивно-модальної семантики також є засобами вираження названого різновиду адресантності.
Однією з особливостей граматичної будови публіцистичних текстів є використання “авторського ми” при реальній одиничності мовця (ритуальна адресантність). Поряд із цим досить часто адресант представляє себе, використовуючи або слово автор, або стандартні конструкції (автор цих слів, автор цієї статті, автор цього матеріалу і под.), які більш конкретно вказують на особу мовця.
Особливий інтерес для дослідника представляє інклюзивна адресантність, коли адресант включає себе до складу сукупного субєкта дії ( ми дорівнює я і х). Встановлено, що змінним семантичним компонентом х може бути як конкретна особа, так і досить велике коло осіб, з якими мовець обєднує себе за певними ознаками.
Комунікативна ефективність стилістичного потенціалу ФСК персональності найбільш виразно проявляє себе у використанні експресивної адресантності, коли автор з певних міркувань для самопредставлення вживає нетипові засоби (в аналізованих текстах це форми 2-ої особи). У таких конструкціях відбувається або явище уявно адресатного самовираження, або явище субєктивовано-узагальненої адресантності.
Засобами вираження абсолютної адресатності виступають дієслівні й займенникові форми 2-ої особи, звертання. При зверненні до одиничного адресата мовець найчастіше вживає особові форми множини. Якщо віддається перевага особовим формам однини, то це є свідченням комунікативного зближення адресанта з реципієнтом.
Форми 1-ої особи множини виступають засобом вираження адресатно-адресантної сукупності, коли субєктом повідомлюваного факту є одночасно мовець і адресат. Апелятивний варіант адресатно-адресантної сукупності виражається за допомогою дієслівних форм з імперативним значенням, сполученням інфінітива з дієслівною часткою давайте. Крім того, ми виявили ще один граматичний варіант вираження цього значення - сполучення частки давайте з дієсловом 1-ої особи множини.
При передачі відсторонено-адресатної ситуації для досягнення ефекту відстороненості використовуються іменники або субстантивні сполуки й дієслова у формі 3-ої особи. Розширення адресата до меж корпоративно-узагальненої групи повязано з явищем відсторонено-узагальненої адресатності.
Ситуація риторичної адресатності реалізується при умовному зверненні мовця до адресата. Ним у таких випадках найчастіше стають не-особи й персоніфіковані поняття та реалії, тому мовленнєвий акт позбавляється взаємності і його лише формально можна назвати комунікативним.
Виявлені типові форми представлення осіб мовця та адресата в текстах публіцистичного стилю та встановлені співвідношення між конструкціями на позначення адресантно-адресатної ситуації дозволяють схарактеризувати цей функціональний різновид мовлення за однією із суттєвих стилетворчих рис, яка разом з іншими ознаками визначає загальні мовностилістичні особливості одного з найбільш соціально значимих стилів сучасної української мови.
Список литературы
1. Китиця О.В. Категорія персональності в українській мові: семантика та засоби вираження // Ономастика і апелятиви: Зб.наук.пр. Вип.11.- Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - С.78-87.
2. Китиця О.В. Адресантність та способи її вираження в публіцистичних текстах // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб.наук.пр. Т.2.- Дніпропетровськ: Вид-во “Навчальна книга”, 2000. - С.49-58.
3. Китиця О.В. Комунікативно-прагматичні та мовностилістичні особливості публіцистичного стилю // Наука і сучасність: Зб.наук.пр. Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - К.: Логос, 2000. Вип.1. Ч.3.- С.221-227.
4. Китиця О.В. Особливості мовного вираження ситуації адресантності в текстах масової інформації // Академический вестник Международной академии компьютерных наук и систем. - Кривой Рог, 1998. - №1. - С.95.
5. Китиця О.В. Форми ліричної адресації в поезії А.Малишка // Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції “Творчість Андрія Малишка в контексті літературного процесу ХХ століття”. - К.: Редакційно-видавничий центр “Київський університет”, 1997. - С.123-127.
6. Китиця О.В. Особливості реалізації комунікативної схеми “адресант - повідомлення - адресат” у текстах публіцистичного стилю // Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції “Шляхи удосконалення змісту, форм і методів навчання в університетах”. - Кривий Ріг: Мінерал, 1999.- С.34-36.