Функціонування/обігу архетипів у вимірах кінематографічної реальності. Зв"язок архетипу з міфом, основні механізми/прийоми функціонування цих універсальних первообразів в кіно. Жанрові закономірності апеляції до певних "кодів" культурної пам"яті людства.
Аннотация к работе
Слід визнати, що дієвість екранного впливу має цілком обєктивні підстави, адже культура взагалі та екрана культура зокрема, є сферою функціонування архетипів, архетипових мотивів та міфологічних образів. Кіноархетипіка - 1) поняття, що характеризує загальні принципи адаптації, презентації, інтерпретації та функціонування архетипів у кінематографі; 2) сфера наукового пізнання, в рамках якої вивчаються фундаментальні проблеми існування архетипів у сфері екранної культури; структурні елементи психологічної реальності, що знаходять прояв у надособистісному вираженні психіки, тобто у мистецтві - витворах творчої уяви та їх кінематографічних адаптаціях (інтерпретаціях); 3) космос певних форм, що протистоїть хаотичності образів, котрі цими формами породжуються; 4) засоби забезпечення типологічної взаємонезалежності між задумом автора і очікуваннями глядача; 5) ментальний і техніко-техно-логічний інструментарій індивідуального та/або колективного автора, що дає змогу інтегрувати презентаційні моделі і символи, укорінені у несвідомому кожної людини, а їх сукупність утворює колективну історичну память людства. Кіноархетипіка поєднує архетип та кіно, де архетип (від грець. arhe - початок і typos - образ) це - «первообраз», первинна форма для наступних утворень, своєрідна матриця, яка, насичуючись конкретним змістом, отримує одне з безлічі можливих втілень, перетворюючись на архетиповий образ. Трансформації повторювальних в історії культури сюжетів і образів під впливом культурних універсалій доби, «нова міфологія» осучаснених версій персонажів, сформованих за «матрицею» архетипу, переконливо свідчать: архетипічні «підмурки» лежать в основі будь-яких культурних стратегій, у тому числі стратегій кіноіндустрії. Оскільки Самість є архетипом більш загального рівня («трансформативним» у термінології Юнга), що не має конкретної репрезентації, він втілюється в інших (персоніфікованих) архетипах, зокрема - у дуальних парах, як-то Герой/ Тінь, або Аніма/Анімус тощо.