Гастрольні подорожі Гуцульського театру по Галичині та Буковині, виступи концертної групи театру в Харкові, Москві, Одесі. Генези Гуцульського театру, особливості формування концепції його діяльності, роль в контексті європейського театрального мистецтва.
Аннотация к работе
Феноменальним явищем не лише українського, а й світового театрального мистецтва, яке потребує комплексного дослідження, є Гуцульський театр, створений 1910 р. видатним діячем української культури Г. Хоткевичем. Важливим є не лише комплексне і системне дослідження Гуцульського театру, а й необхідність повної “реабілітації” універсально обдарованого митця Гната Хоткевича, засновника, “начального” директора, драматурга, режисера, хормейстера, хореографа, художника Гуцульського театру, титанічну і подвижницьку працю якого на ниві народного театру можна з повним правом порівняти з діяльністю корифеїв українського театру. Проблемна ситуація виникла в результаті невідповідності між вимогами часу і сучасним станом наукового вивчення Гуцульського театру, який розглядався здебільшого як локальне явище, обмежене вузькими регіональними рамками Галичини. відтворити гастрольні подорожі Гуцульського театру по Галичині та Буковині, а також виступи концертної групи театру в Харкові, Москві та Одесі; розкрити фінансове забезпечення діяльності Гуцульського театру;Обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційної роботи, сутність наукової проблеми, висувається гіпотеза дослідження, формулюються мета, завдання, обєкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна отриманих результатів, наукові положення, які виносяться на захист, доводиться їх достовірність, наукове та практичне значення отриманих результатів, наводиться апробація результатів дисертації, кількість публікацій та структура дисертації.Також проаналізовано науково-популярну та науково-дослідну літературу, яка зявилась з 1920-х рр.: книжки, брошури та статті у періодичних виданнях, визначено напрямки дослідження Гуцульського театру. Тож переважна більшість публікацій про Гуцульський театр відзначається історико-краєзнавчим, літературно-публіцистичним та науково-популярним характером, вміщена не в наукових виданнях, зводиться до спроб “втиснути” в межі однієї статті всю історію Гуцульського театру, повторює одні і ті ж думки та судження, позбавлені наукової цінності, достовірності, обєктивності, новизни та оригінальності. Багатозначність такого феномену як Гуцульський театр змусила дисертантку вийти за межі традиційного театрознавства і залучити інструментарій таких наук та допоміжних дисциплін, як театральна семіотика, театральна антропологія, культурологія, літературознавство, мовознавство, діалектологія, історія, філософія, економіка, етнопсихологія, синергетика, соціоніка, герменевтика, феноменологія, антропологія, етнографія, етнологія, фольклористика. Особливість сценічної інтерпретації цієї драми полягала у необхідності творити “театр у театрі”, надати видовищу сакрального змісту, діяти в критичних умовах свята, коли події нерідко набували глобального, космічного характеру. Натомість у дисертації встановлено іншу періодизацію, а саме: структурно поділено творчу діяльність Гуцульського театру на два театральні сезони - 1910/1911 і 1911/1912 рр., в межах яких виділено початковий етап діяльності театру, чотири його гастрольні подорожі, а також зарубіжну гастрольну подорож концертної групи гуцульських артистів у 1914 р. по деяких містах Наддніпрянської України (Харків, Одеса) та до Москви.Це завдання вдалося розвязати завдяки використанню системного підходу, сучасних методів дослідження, теоретичного осмислення етнокультурних та мистецьких особливостей Гуцульського театру, розгляду його в контексті суспільно-політичного і культурного життя Австро-Угорської та Російської імперій, а також загальноєвропейського театрального процесу, особливо духовно і культурно близьких українцям словянських народів. Скептично-зневажливе ставлення до українського класичного театру як “гопачно-шароварного” і, зокрема, до Гуцульського театру як суто аматорського і фольклорно-етнографічного (з негативним присмаком у цьому слові), вимагає ґрунтовного дослідження, покликаного зруйнувати навязаний стереотип вульгарного антинаукового мислення і визначити місце та значення цього самобутнього театру в історії українського та європейського театрального мистецтва. Використання нового концептуального підходу, залучення до наукового обігу нових джерельних матеріалів та наукових фактів сприяло депримітивізації цього унікального явища, спростуванню нагромадженої за десятки років його дослідження перекрученої та недостовірної інформації, заповненню прогалин в історії цього театру. Нарешті, у проходженні в надзвичайно стислі терміни шляху від звичайного аматорського гуртка до напівпрофесіонального театру, який за інтенсивністю гастрольної діяльності посідав друге місце в краї після професіонального театру товариства “Руська бесіда”, у жертовній праці і одержимості учасників Гуцульського театру. Розроблена історично-подієва матриця Гуцульського театру дала можливість обєднати в єдину сукупність всі розрізнені події та окремі деталі, обєктивно і неупереджено реконструювати, вибудувавши у хронологічній послідовності гастрольну діяльність цього театру, структурно поділену на чотири гастрольні подоро