Історія виникнення та сутність понять "гуманізм" та "гуманістичні цінності". Передумови та причини появи гуманізму. Основоположники гуманістичної культури. Ренесансний антропоцентризм як основа філософії гуманізму. Філософські ідеї епохи Відродження.
Аннотация к работе
Гуманізм - це сповідування загальнолюдських цінностей: любові до людини, свободи, справедливості, гідності людської особистості, працелюбності, досконалості, милосердя, доброти, благородства. На засадах гуманізму будується демократична, гуманна педагогіка, педагогіка рівноправства, співпраці, співробітництва, партнерства, суб?єктно-суб?єктна педагогіка. У такому вигляді цей термін був власне запроваджений ренесансними гуманістами, що перефразували Цицерона , який свого часу наполягав на тому, щоб поняття «людяність» як найважливіший результат культури, виробленої в давньогрецьких полісах, мусить прищепитись і на римському ґрунті. Значення терміну «гуманізм» в епоху Відродження (на відміну від сьогоднішнього значення слова ) полягало в: «ревному вивченні всього, що складає цілісність людського духу», оскільки humanitas означало «повноту та розділеність природи людини». Гуманізм, з погляду Петрарки та інших філософів, означав перенесення людини в центр світу, першочергове вивчення саме людини.На головне джерело гуманістичних ідей постійно вказували самі гуманісти - це культурна спадщина греко-римської античності . Однією з головних причин появи гуманізму науковці називають зміну соціально-економічного становища в Італії: зростання ролі ремісничих цехів, поява пополанства (зокрема у Флоренції ), розвиток банківської системи, зокрема громадських банків та кредиту в XII столітті (Флоренція , Венеція ). Проте, це лише одна складова, не менш важливим був, наприклад, інтелектуальний вплив з боку грецьких науковців, які після Падіння Константинополя 1453 року масово емігрували до Італії. Грецькі вчені були не лише вчителями грецької мови для більшості італійських гуманістів, але й популяризаторами ідей грецької античної демократії та філософії. Й хоча сам гуманізм в Іспанії розвинувся значно меншою мірою, ніж в Італії, саме завдяки арабським перекладачам було збережено величезну кількість давньогрецьких і римських текстів, які пізніше зіграли велику роль у формуванні світогляду гуманістів.Він вважав людину своєрідною ланкою між тлінним і нетлінним, і це засадниче положення обґрунтовував у філософських трактатах, втілював в образній системі «Божественної комедії». Цими кінцевими цілями людського існування є два види блаженства: першого можна досягти в земному житті завдяки «власним чеснотам», друге, приступне тільки посмертно, є «блаженство вічного життя, що полягає в спогляданні божественного образу». Вчення про подвійне призначення людини вказує на розрив Данте - філософа з середньовічною традицією, адже блаженство, якого можна досягти в земному житті, ставало самостійним і рівноцінним вічному божеству. Досягнення двох видів блаженства потребувало й різних за характером і змістом настанов - земна роль людини ставала реальністю в громадянському суспільстві під проводом світського зверхника й за приписами філософії; проблемами вічного життя опікувалася церква, очолювана римським понтифіком. У своїх творах латинською мовою, які ґрунтувалися на духовній спадщині класичної давнини, Петрарка заклав підвалини нового світобачення, що покликало до життя й нову систему культурних цінностей - гуманізм, у центрі якого перебувала людина.Характерними є погляди з цього приводу відомого німецького натурфілософа Парацельса (1493-1541), який розглядав природу як живе ціле, що пронизане магічними силами. Д.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Слід сказати, що в цілому концепціям мислителів Відродження була властива діалектична тенденція. Діалектичні тенденції в філософії властиві, зокрема, Миколі Кузанському (1401-1464) (принцип збіжності протилежностей), Бернардіно Телезіо (1509-1588) (все в світі відбувається через боротьбу протилежностей), Дж.Бруно (збіжність протилежностей в максимумі і мінімумі). По-перше, можливість пізнання навколишнього світу таким, як він є; по-друге, дія зовнішнього світу як джерела пізнання на органи чуття, що сприймають і переробляють це діяння; по-третє, заперечення будь-якої нематеріальної субстанції, що керує процесом пізнання людини; по-четверте, визнання та утвердження сили розуму та логічної діяльності, без яких не можна досягти істинного знання.Таким чином, людська діяльність дедалі більше стає важливим чинником самоорганізації природного і соціального довкілля, подальшого глобального еволюціонізму. Тому дуже важливим є ціннісний (аксіологічний) статус інтегрованої єдності сучасного наукового знання, особливо це стосується його світоглядно-методологічної складової.
План
Зміст
Вступ
1. Термін "гуманізм"
2. Передумови виникнення гуманізму
3. Основоположники гуманізму
4. Філософські ідеї епохи Відродження, їх значення
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Таким чином, людська діяльність дедалі більше стає важливим чинником самоорганізації природного і соціального довкілля, подальшого глобального еволюціонізму. Тому дуже важливим є ціннісний (аксіологічний) статус інтегрованої єдності сучасного наукового знання, особливо це стосується його світоглядно-методологічної складової.
В сучасних умовах формування світоглядної культури студентів повинно ґрунтуватись на філософському осмисленні новітніх досягнень фундаментальної науки, загальнонауковій картині світу, у інформаційному просторі, обумовленому синергетичною методологією та революцією супертехнологій.
Гуманізм у всіх своїх феноменологічних проявах можна віднести до найголовніших «базисних цінностей», які «програмують діяльність людей». Але це соціокультурне програмування відбувається у складній і суперечливій боротьбі з негативними проявами соціально-біологічної людської сутності у жорстких умовах економічних, суспільно-політичних і духовних детермінант.
Тому не випадково поняття гуманізму сьогодні тлумачиться як антитеза технократичному раціоналізму, а проблема людини в контексті сучасних глобалізаційних процесів і повязаних з ними цивілізаційних трансформацій постає як проблема формування нового типу особистості.
Список литературы
1. Небоженко В. Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві. - К. - 1994. - С.15.
2. Петрушенко В. Л Філософія: Підручник. - Львів, 2006. - С. 377 - 378.
3. Попов М. В. Сучасна наукова картина світу та методологічні проблеми розвитку теоретичної медицини // Практична філософія. - 2000. - № 1. - С. 141 - 148.
4. Общественные науки и современность. - 1993. - № 1.
5. Лукянець В. Фундаментальна наука і науковий світогляд у перспективі ХХІ сторіччя // Філософська думка. - 2006. - № 3. - С. 3 - 25.
6. Развитие научних и гуманистических оснований философии: итоги и перспективы // Вопросы философии. - 1992. - № 10. - С. 87 - 102.
7. Попович М. Про філософську культуру країни на імя «СРСР» // Філософська думка. - 2009. - № 3. - С. 5 - 15.
8. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. - М.,1986
9. Журавлев В. И Специфика современного осмысления виртуального существования физического вакуума // Практична філософія. - 2005. - № 4. - С. 65.
10. Эпштейн М. Н. Творческое исчезновение человека. Введение в гуманологию // Философские науки. - 2009. - № 2. - С. 91.
11. Степин В. С. Конструктивные и прогностические функции философии // Вопросы философии. - 2009. - № 1. - С. 7.
12. Хакен Г. Информация и самоорганизация. Макроскопический подход к сложным системам. - М., 1991.