Аналiз iснуючої лiтературознавчої думки у сферi винниченкознавства. Осмислення художнього i гуманiстичного iдеалу Винниченка-драматурга в контекстi української та європейської драматургічних традицiй. Аналiз естетичної основи драматичного конфлiкту.
Аннотация к работе
Намагаючись охопити багатство будь-якої національної культури, будь-якого мистецтва, дослідник неминуче доходить висновку: мистецтво не є віддзеркаленням реального життя, а квінтесенцією його духовних пошуків. Митець, чиє життя захопило пору зіткнення століть, міг бути візитною карткою українського словесного мистецтва у будь-якому жанрі: в прозі, драматургії, публіцистиці. Навіть епістолярний жанр під пером В.Винниченка ставав мистецтвом. Окреслюючи параметри запропонованої дисертаційної теми, відзначимо, що за кордоном питання вивчення творчого спадку Володимира Винниченка не було проблемою. Думається, на часі аналіз драматургії Володимира Винниченка на стику наук, де літературознавство, етика, естетика творили б призму для заглиблення в сутність людського "Я", котре хвилювало В.Винниченка від першого, написаного ним, художнього твору, до останніх щоденникових сповідей.У першому розділі "Пошуки гармонії буття в ранній драматургії Володимира Винниченка" пропонується прочитання ранніх пєс В.Винниченка крізь призму своєрідності авторського художнього мислення на межі двох епох, його власних підходів до осмислення "проклятих питань" доби. Подійний зріз життя у драматургії раннього В.Винниченка - революція, партійне життя, вязниці, еміграція розглядається як фон для глибших аналізів морально-психологічних проблем буття особистості, вписаної у час небувалих i жорстоких випробувань. Але якщо для неоромантичної особистості Лесі Українки цей захист внутрішньої свободи зливався з процесом використання зобовязань перед нацією, то для раннього Винниченка ця проблема окреслювалася інакше: герой перших його драм, соціаліст за світоглядом, потрапляє в конфліктну ситуацію, коли ідея служіння громадським інтересам перебуває в трагічній суперечності з його сутністю. У другому розділі "Суспільна людина крізь призму моралі й етики" досліджується психологія дій, думок, вчинків, персонажів Винниченкових драм, в котрих художній ідеал письменника викристалізовується в процесі пошуку нових форм мислення, що зближувало його концепцію з роздумами Г.Гауптмана про драму як про дійство, поділене на певну кількість завершених актів, чи А.Стрінберга, котрий доводив, що "в кожній людині на всі вчинки є свої причини, й що кожна із сил, які діють у драмі, обовязково впевнена у своїй справедливості". Новий аспект бачення людини через призму ідеалу вирізняють драматургію зрілого В.Винниченка, як художнє явище, де через внутрішнє життя людини постає час, епоха, а не навпаки, коли до сутності людини автор добирався через аналіз соціальних конфліктів.