Грюнвальдська битва - Курсовая работа

Грюнвальдська битва Курсова робота студента 2-го курсу групи № 21 історичного факультету В.В. Грабик Перевірила: кандидат історичних наук Алексієвець Леся Миколаївна Тернопіль 2002 р. Грюнвальдська битва Дня 15, місяця сьомого року Господнього 1910 при Грундвальді відбулася битва між об’єднаною армією польсько-русько-литовських військ з одного боку і військами Тевтонського ордену з другого боку. Бій, який тягнувся протягом дня закінчився розгромом орденських військ. Ця битва стала кульмінаційною точкою великої війни між Королівством Польським, Великим Князівстом Литовським, Руським, Жимайтійським супроти загарбницьких дій Великого Тевтонського ордену в Східній Європі і Прибалтиці. Незважаючи на те, що ця битва припинила криваві походи військ акрестоносців в Польщу, Литву, і Руські землі в світовій Історіографії їй приділено дуже мало уваги. Невисвітленість проблеми являється результатом того, що цю тему було занадто зполітизовано радянською історіографією, істориками третього рейху, які намагалися виправдати на історичній основі свої війни, та Польщі, які нерідко намагались приписати перемогу при Грюнвальді виключно польській армії. Польська історіографія спочатку вивчила загальні риси і умови функціонування і створення держави Тевтонського ордену в Прусії. Про те її недоліки пов’язані з недостатнім аналізом історичних джерел, перш за все письмових літописів (Cronica conflictus “Annales” Я. Длугоша), а також в недостатньому використанні матеріалу розкопок під Грюнвальдом. Праці шведського дослідника С. Екдаля про Тевтонські загони і про джерела, які стосуються Грюнвальда також внесли багато нового в дослідження теми.1 Глибокий інтерес цієї битви проявляли багато поколінь історики Польщі, Литви, Білорусії і Росії. Ян Длугаш використав велику кількість справжніх документів, які ілюстрували відносини між Польщею та Орденом (Хроніку війни короля польського Владислава з хрестоносцями, складену кимось з поляків, учасником подій Грюнвальдської битви), а можливо й хроніку з орденських літописів відома під назвою “Торунський літописець”.2 Білорусько-литовські джерела мають дещо інший погляд на події битви і війни викладені в двох документах: “Хроніка Литовська” і “Хроніка Биховца”.3 Придостатній джерельній базі і значні кількості дослідників ця проблема являється недостатньо висвітленою українськими істориками, що з погляду історичної справедливості являється не припустимим, оскільки у складі союзних військ Литви і Польщі брали участь українські полки, зокрема з 50 польських полків, були українськими а з 40 литовських, українські - становили третину. Оскільки ця битва стала великою перемогою не лише польсько-литовсько-білоруських військ, але й українських які зробили вагомий внесок в перемогу, а отже і відвернення німецької загрози від Східної Європи і Прибалтики. На території занепалого Єрусалимського королівства і залишившись без опори, як інші ордени переселився у Європу.1 В 1211 році угорський король Андрій II запросив рицарів Тевтонського ордену в Семигороддя, щоб вони організували опір набігом кочовиків. Мазовецький князь Конрад вирішив з допомогою тевтонців захистити свої землі від набігів войовничих племен пруссів. Ще не були завершені бойові дії в Палестині, а хрестоносці вже висадились у Прибалтиці.1 Переговори Конрада з великим магістром ордена Германом фон Зальца почались 1225 р. В результаті цих переговорів князь віддав Ордену в 1228 р. грамоту, згідно якої відмовлявся на його користь від прикордонної з прусами Хелмінської землі, від всіх прибутків від неї як в минулому так і в майбутньому. Великий магістр прислав в Прусію підкріплення з Палестини - 10 рицарів і 100 кінних воїнів. головним серед них був Герман Балк, який мав титул намісника Прусії. Ще в березні 1226 року імператор Священної Римської імперії Фрідріх II видав акт, яким навіки закріпляв передачу Ордену Хеммінської землі і всіх земель, які будуть захоплені. В 1238 році Тевтонський орден виступив з претензіями на територію Великого князівства Литовського. Вони відбили бранденбуржців і самі захопили Гданськ, по звірячи розправившись з місцевим населенням. потім рухаючись на південь від Гданська, вони протягом 1308-1309 років цілком заволоділи Поморськими землями.2 Владислав Локеток сам не зважився виступити проти Ордену. в 1325 році він уклав союз з великим князем литовським Гедиміном, скріплений шлюбом сина Локетка, Каземира, на литовській княжні. Під час війни Польща втратила й Добжинську землю. В 1365 році король добився від німецьких феодалів фон Ост, які володіли замками Санток і Дрезденко, ленного васалітету які до того були васалами Брандербурга. Об’єктами атак являлись поселення Жемайтії, а також міста Гродно, Вільно, Тракай, Брест, Ліда, Невогрудок. Після смерті Ольдерга - великого князя литовського в 1377 році, співправителем Крейсута став син Ольдерга Ягайло. в кінці 1379 року при річці Нарви відбулася зустріч великого магістра Тевтонського ордену з великими князями Крейсутом і Ягайлом. До 1385 року внаслідок дій Вітовта, становище