Розвиток концепцій груп інтересу та їх застосування у різних політологічних школах. Визначення місця груп інтересу як елемента політичної системи та політичного процесу. Співвідношення ідеї груп інтересу з біхевіористичною парадигмою в політології.
Аннотация к работе
Ці аспекти слабо досліджувались в Україні, оскільки саме у науці про політику довгий час переважав і надалі переважає нормативний підхід, який розглядає лише видимі суспільні утворення і лише їх визначає такими, що мають відношення до держави. Сама постановка питання стосовно місця груп інтересу в теорії політики, а не теорії груп як такої, формулює вихідну тезу, що чітко проглядається у сучасній американській компаративістиці - самодостатньої теорії груп інтересу не існує, а є лише вплив категоріального визначення групи як учасника політики на різні наукові течії. Усе це зумовлює необхідність глибшого вивчення груп інтересу і систематизації понять, пов‘язаних з ними, тим більше, що завдяки докладному вивченню місця груп інтересу у теоріях демократії та у порівняльній політології ми отримуємо багато нового теоретичного матеріалу, через який можна пояснити політичні явища в Україні. Почасти сукупність тих ролей несподівано перетворюється у групу, яка раптово входить у політику, і стає групою інтересу. Мета і завдання дослідження полягає у необхідності напрацювати наукову систему і методологію дослідження груп інтересу, що дасть можливість об‘єктивно визначити закономірності розвитку і змін політичної дійсності, зокрема, осмислити прикладне значення дослідження груп та імплікації отриманого матеріалу до вивчення конкретного фрагменту політики (яким для нас є політичний процес в Україні).У першому розділі “Ідея груп інтересу та завдання політичної теорії” проведена систематизація теоретичних основ груп інтересу, що відбувалась у двох напрямках: теорій демократії і порівняльних політичних системах. Перший напрямок - це дослідження появи та розвитку категорії груп у науці про суспільство загалом і політичній науці зокрема та їх базовість у політиці (перший і другий підрозділи), а другий напрямок - це вже більше акцентування на категоріях і їх дефініціях, тобто це, що дозволяє говорити про місце груп інтересів у політичній теорії (третій підрозділ). У напрямку методології дослідження орієнтується на біхевіористичну школу, розглядаючи політику як процес, а групи в першу чергу як вияви суспільної поведінки (активності) у контексті даного процесу. Плюралізм визначається як система вільної і конкурентної артикуляції інтересів, при якій жодна з груп не володіє монопольним правом представництва при переговорах з урядовими агенціями, а усі конфлікти, що випливають з прагнення реалізації групових інтересів, вирішуються через неінституціоналізовані переговори, кооперування та досягнення компромісу. Натомість ми робимо наголос на поведінкових, а не нормативних аспектах, що визначають роль групи у політиці: групи стають групами інтересу (політичними групами) через артикуляцію своїх вимог до політичної системи; артикуляція вимог відбувається у різних формах - формалізованих і неформальних, структурованих і хаотичних, інституціоналізованих і афективних тощо; ведучим критерієм, за якими група визнається як група інтересу є наявність тиску, який вона здійснює у напрямку центру політичного рішення у найрізноманітніших формах.