Ігрова парадигма англійського роману останньої третини ХХ століття - Автореферат

Вирізняючись, з одного боку, поверненням до власної історії і тяжінням до вікових традицій, а, з іншого боку, нестримним бажанням залишатися в культурному авангарді та продукувати власні, хоча і не такі стрімкі і необмежені (як, наприклад, у американській романістиці цього періоду) доробки, англійський роман 1960 - 1990-х років наглядно спростував тезу про смерть роману як жанру. Велика кількість творів, написаних у жанрі філософсько-інтелектуального роману, історіографічної та біографічної металітератури, постмодерністської притчі, що зявилися у Великій Британії у цей час, переконливо свідчать про активне звертання до ігрових прийомів та переосмислення традиційних категорій - історії, прогресу, часу, англійськості, суспільної ієрархії. Виходячи з того, що модернізм сформував величезне ігрове поле творчості, а постмодернізм максимально посилив ігрові тенденції в англійській літературі, спричинивши актуалізацію різноманітних ігрових прийомів, вважаємо літературну гру в усіх її проявах характерною рисою англійського роману 1960 - 1990-х років. Необхідність виявлення ігрових механізмів англійського роману останньої третини ХХ століття, позначеної постмодерністським стильовим еклектизмом, визначення їх місця в ігровій парадигмі роману обумовлює актуальність теми дослідження. Бредбері під кутом зору їх ігрового потенціалу дозволяє зробити деякі спостереження й загальнотеоретичні висновки щодо ігрових прийомів модернізму і постмодернізму, нерозривного взаємозвязку цих художніх систем і доводить, що для письменників модернізм і постмодернізм не були жодною мірою нормативними художніми системами, вони творили ці системи іманентно разом з іншими митцями Європи, із чого й формується самобутній контекст.Перший розділ дисертації «Англійський роман 1960 - 1990-х років у контексті зміни художніх систем» складається з трьох підрозділів, що присвячені вивченню основних підходів до визначення поняття гри та зясуванню її характерних рис, огляду основних напрямків розвитку англійського роману у зміні культурних векторів, окресленню ігрових стратегій модерністського і постмодерністського письма. «Гра як структуроутворююче начало романного жанру» простежено основні етапи становлення поняття гри в європейській філософії, розглянуто трактування гри сучасними науковими методологіями (психоаналіз, антропологія, теорія мовних ігор), обґрунтовано посилення інтересу до феномену гри у ХХ столітті, що поволі перетворюється на головний мистецький прийом. У ХХ столітті, особливо у другій його половині, коли стала очевидною неможливість мистецтва врятувати людство, загострився інтерес до майбутнього культури, і відповідно - до проблеми культури та гри. «Основні напрямки розвитку англійського роману останньої третини ХХ століття» фокусує увагу на змінах, яких зазнав англійський роман на зламі двох мистецьких систем - модернізму та постмодернізму, визначає основні тенденції, що характеризують літературний процес цього періоду, окреслює пріоритетні напрямки розвитку англійського роману та вказує на чинники, що вплинули на трансформацію романного жанру зазначеного періоду. «Гра з історією та гра в історію» проаналізовано зміни у трактуванні історії та її репрезентації в англійському романі останньої третини ХХ століття, класифіковано основні підходи до зображення історії англійськими письменниками.Гра моделює жанр роману, створює власний ігровий простір, поєднуючи елементи історичного роману, детективу, автобіографічних нотаток, щоденника, та осучаснює стилі минулого. Алюзії, цитати, ремінісценції, пастиш, пародія, що притаманні англійському роману цієї доби, виводять гравців (автора і читача) в інші виміри, стверджуючи головне правило постмодернізму - ніяких правил не існує. І хоча не всі англійські романісти останньої третини ХХ століття почали активно звертатися до постмодерністських прийомів текстотворення, моделюючи популярні у Британії жанри - історичний роман, біографічну прозу, навіть прибічники реалістичної тенденції оцінили відкриті перед письменником-інтелектуалом можливості. Характерними рисами англійського роману 1960 - 1990-х років стали: 1) гра з історією та гра в історію, результатом якої став історіографічний метароман, що презентує історичне минуле з сучасних позицій, урівнює факт і вигадку («Хоксмур» та «Четтертон» П. 5) застосування паратекстуальних стратегій, наприклад, заголовок-алюзія, епіграф, авторська передмова та післямова, функція яких зазнала істотних змін в останній третині ХХ століття, - інтертекстуально розширює ігрове поле англійського роману останньої третини ХХ століття (романи Й.

Основний зміст роботи

Англійський роман останньої третини ХХ століття - унікальне явище європейської літератури, в якому адаптація сучасних літературних прийомів є суголосною з англійською літературною традицією. Активне звернення до ігрових прийомів, розпочате в період модернізму, набуває перманентного характеру в добу постмодернізму. Амбівалентний характер гри відповідає загальному духу постмодерністської епохи, перетворюючи її на інструмент художнього конструювання твору. Гра моделює жанр роману, створює власний ігровий простір, поєднуючи елементи історичного роману, детективу, автобіографічних нотаток, щоденника, та осучаснює стилі минулого. Як результат, зміст вже не є логічно побудованою оповіддю, це скоріше колаж подій, думок, окремо взятих фрагментів, де співіснують різні історичні епохи й особистості.

Закладений у грі потенціал та її роль у житті людини намагалися пізнати в усі часи. Численні дослідження гри під кутом зору естетики (І. Кант, Ф. Шіллер), антропології (Й. Гейзинга, Р. Кайуа, Е. Фінк), лінгвістики (Л. Вітгенштейн), структуральної семіотики (Ю. Лотман), психоаналізу (З. Фрейд) спричинили відсутність єдиного тлумачення цього поняття, хоча серед загальних рис гри називають її вільний характер, здатність приносити задоволення, обмеженість певним простором і часом та необхідність дотримання певних правил. Ці характеристики гри модифікуються під впливом постмодернізму.

Гра як мистецький прийом у постмодерністському творі не має жодних рамок. Алюзії, цитати, ремінісценції, пастиш, пародія, що притаманні англійському роману цієї доби, виводять гравців (автора і читача) в інші виміри, стверджуючи головне правило постмодернізму - ніяких правил не існує. Читачеві англійського роману вже не потрібно знаходитися в одному інтелектуальному полі з автором роману, як цього вимагав модерністський твір для його «правильного» прочитання, а жанрова гібридизація дозволяє автору порушувати традиційні канони жанру. І хоча не всі англійські романісти останньої третини ХХ століття почали активно звертатися до постмодерністських прийомів текстотворення, моделюючи популярні у Британії жанри - історичний роман, біографічну прозу, навіть прибічники реалістичної тенденції оцінили відкриті перед письменником-інтелектуалом можливості. Відмова від домінуючої позиції тих чи інших літературних прийомів, затверджена постмодерністським принципом нонселекції, продемонструвала реалізацію літературної гри на різних рівнях тексту, формуючи стійку ігрову парадигму англійського роману 1960 - 1990-х років.

Комплексний аналіз художніх творів останньої третини ХХ століття - П. Акройда, Д. Барнса, Е. Берджеса, М. Бредбері, В. Ґолдінга, Й. Макюена, А. Мердок, Д. Фаулза та М. Спарк - дав можливість отримати обєктивну інформацію щодо пріоритетних напрямків романної ігрової тенденції зазначеного періоду та окреслив ігрову парадигму жанру. Характерними рисами англійського роману 1960 - 1990-х років стали: 1) гра з історією та гра в історію, результатом якої став історіографічний метароман, що презентує історичне минуле з сучасних позицій, урівнює факт і вигадку («Хоксмур» та «Четтертон» П. Акройда, «Історія світу у світу у 10 Ѕ розділах» Дж. Барнса, «Жінка французького лейтенанта» Дж. Фаулза), при цьому історія однієї людини є не менш важливою за історію людства;

2) поєднання явищ та реалій різних культурних епох, компіляція різностильових, але рівнозначних фрагментів у пастиш («Жінка французького лейтенанта» Дж. Фаулза, «Будинок Доктора Ді» П. Акройда, «Заповіт Оскара Вайльда» Дж. Барнса, «Зрима темрява» В. Ґолдінга);

3) мовна гра на лексико-семантичному рівні: каламбури, авторські неологізми, архаїзми, стилізація, зміна семантики слів, обігрування відомих історичних, міфічних, біблійних, літературних імен (романи П. Акройда, Дж. Барнса, Дж. Фаулза, Е. Берджеса, А. Мердок, М. Спарк, Й. Макюена);

4) навмисна відмова від граматично правильного синтаксису, що призводить до руйнування логіки та плавності тексту («Хоксмур» П. Акройда, «Історія світу у світу у 10 Ѕ розділах» Дж. Барнса, «Деніел Мартін» і «Мантиса» Дж. Фаулза, «Зрима темрява» В. Ґолдінга);

5) застосування паратекстуальних стратегій, наприклад, заголовок-алюзія, епіграф, авторська передмова та післямова, функція яких зазнала істотних змін в останній третині ХХ століття, - інтертекстуально розширює ігрове поле англійського роману останньої третини ХХ століття (романи Й. Макюена, Дж. Фаулза, Е. Берджеса, М. Бредбері, М. Спарк, Дж. Барнса);

6) навмисне порушення оповідної звязності тексту, наявність лакун для читацької рецепції та інтерпретації, що обумовлює множинність прочитання в залежності від читацького життєвого досвіду та філософсько-культурно-історичного знання (романи Й. Макюена, Дж. Фаулза, П. Акройда, М. Спарк, Дж. Барнса, роман «Чорний принц» А. Мердок);

7) пародійно-іронічне переосмислення традиційних цінностей та літературних конвенцій, що надає комічного ефекту, демонструючи найкращі традиції англійського сатиричного роману і підкреслюючи здатність пародії реконструювати існуючі жанри («Жінка французького лейтенанта» Дж. Фаулза, «Абатиса Круська» і «Не турбувати» М. Спарк, «Історична особистість» М. Бредбері, «Історія світу у світу у 10 Ѕ розділах» і «Вдивляючись у сонце» Дж. Барнса

8) звернення до візуальної метафори, в якій відбилися основні ідеї та настрої епохи, наприклад, пошук власної ідентичності проявився у метафорі пошуку і лабіринту, втрата відчуття реальності - у метафорі світ як театр і т.д.

Комплексний підхід до дослідження різноманітних прийомів в англійському романі останньої третини ХХ століття надав можливості окреслити ті прояви літературної гри, що формують його ігрову парадигму.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Ляшко Ю. В. Ідейно-філософські домінанти сучасного англійського роману (на прикладі творів А. Мердок та Дж. Фаулза) / Ю. В. Ляшко // Гуманітарний вісник. Серія «Іноземна філологія» : всеукр. зб. наук. пр. - Черкаси : ЧДТУ, - 2004. - Число восьме. - С. 77-80 (0,4 др. ар.).

2. Ляшко Ю. В. Развитие жанров в английской литературе 60-70-годов ХХ века / Ю. В. Ляшко // Наукові праці Камянець-Подільського державного університету : Філологічні науки. - Камянець-Подільський : Абетка-НОВА, 2005. - Випуск 10. Том 1. - С. 156-162 (0,5 др. ар.).

3. Шуба Ю. В. Психолого-філософські детективи Мюріел Спарк / Ю. В. Шуба // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. - Черкаси: ЧНУ, 2006. - Вип. 95 С. 122-130 (0,65 др. ар.).

4. Шуба Ю. В. Британський роман другої половини ХХ століття: погляд крізь призму постмодернізму / Ю. В. Шуба // Studia Methodologica : альманах. - Тернопіль : «Підручники та посібники» - Севастополь : «Рибэст», 2007. - Вип. 22. - С. 270-276 (0,6 др. ар.).

5. Шуба Ю. В. Постмодерністська інтерпретація історії у творчості британських письменників другої половини ХХ століття / Ю. В. Шуба // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ «Нове слово», 2008. - Вип. 2 (54). - С. 93-99 (0,45 др. ар.).

6. Шуба Ю. В. Британський історіографічний метароман: проблема художньої ідентифікації / Ю. В. Шуба // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки. - Черкаси : Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2009. - Вип. 168. - С. 133-141 (0,6 др. ар).

7. Шуба Ю. В. Метафора лабіринту у філософсько-психологічному контексті британського роману другої половини ХХ століття / Ю. В. Шуба // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии : научно-методический сборник. - Славянск : СГПУ, 2009. - Вып. XVIII. Часть 2.- С. 145-152 (0,5 др. ар.)

8. Шуба Ю. В. Стильове новаторство Йєна Макюена/ Ю. В. Шуба // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ «Нове слово», 2009. - Вип. 2 (58). - С. 134-142 (0,65 др. ар.).

9. Шуба Ю. В. Бути суспільно вільним - значить стати маргіналом: до проблеми зображення соціального аспекту британського роману другої половини ХХ століття / Ю. В. Шуба // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г .С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків : ППВ «Нове слово», 2009. - Вип. 4 (60). - С. 96-103 (0,6 др. ар.).

10. Шуба Ю. В. «Мантиса» Джона Фаулза як рефлексія на роль митця: ігровий аспект / Ю. В. Шуба // Науковий вісник Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського : збірник наукових праць. - Миколаїв : МДУ ім. В. О. Сухомлинського, 2010. - Вип. 6. - С. 109-112 (0,4 др. ар.).

11. Шуба Ю. В. XX століття: час карнавалу і маскараду / Ю. В. Шуба // Східнослов’янська філологія: збірник наукових праць. - Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2006. - Випуск 10 : Літературознавство. - С. 104-116 (0,85 др. ар.).