Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення Волині (ХІХ - початок ХХ ст.) - Автореферат

Сьогодні, коли в Україні відзначається 1020 річчя запровадження християнства, історія православної церкви в Україні залишається однією із найпроблемніших ділянок сучасної історичної науки. Як наслідок, сучасна українська історична наука поки що не має чіткої концепції історії церкви в Україні (на відміну, наприклад, від російської історичної науки). Результати таких досліджень є певним внеском у дослідження загальних процесів і змін не тільки в церковному, а й у суспільному житті Волинської губернії в ХІХ - на початку ХХ ст., доповнюючи новими нюансами загальну історичну палітру тогочасної його організації. Величезний і малодосліджений пласт становить документальна спадщина, що залишилася від діяльності єпархіальних органів влади та духовенства Почаївської лаври ХІХ ст., яка є важливим джерелом для вивчення церковно-політичної історії не тільки даного регіону, а й для всього українського народу. Виходячи з актуальності теми, спираючись на досягнення української і зарубіжної історіографії в дослідженні історії Почаївського монастиря, ураховуючи недостатню наукову розробку питання його громадсько-політичного життя, автор визначив таку мету: показати вплив громадсько-політичної та культурної діяльності духовенства Почаївського монастиря на населення Волині.У першому розділі «Огляд історіографії та джерел» аналізується історіографічна спадщина та характеризуються джерела з історії громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності Почаївського монастиря в ХІХ - на початку ХХ століття. З появою у другій половині ХІХ ст. в монастирі регулярних часописів вивчення різноманітних аспектів історії та діяльності Почаївської лаври, її духівників стало більш масштабним і цілеспрямованим (М. Ідеться про книгу почаївця І.Дубилка «Почаївський монастир в історії нашого народу» та праці митрополита Іларіона (Івана Огієнка) , присвячені монастирю та Іову Желізу. Історія Почаївського монастиря стала предметом наукового розгляду в середині ХІХ ст. і продовжувала перебувати у сфері зацікавлень науковців до початку ХХ ст., але процес її вивчення був перерваний у часи панування в історичній науці радянської ідеології. За повнотою відображення різних питань дисертаційної тематики матеріали фонду доцільно розподілити на такі основні групи: 1) розпорядчі документи вищих органів державної і церковної влади Росії (царські грамоти, укази Сенату і Синоду), що регламентували внутрішнє життя Лаври, дарчі записи на лаврські маєтки; 2) справи, що репрезентують видавничу діяльність Лаври (організація друкарського виробництва; реєстри, каталоги видань та інші форми їх обліку; обставини друку окремих видань, способи їх розповсюдження); 3) матеріали стосовно особового складу печерської братії (формулярні та іменні списки, справи про прийом та переміщення, надання духовних звань, духовні заповіти), що характеризують різнопланову діяльність лаврського чернецтва, зокрема навчання і викладання в навчальних закладах, службу в церковних установах Росії.Введення до наукового обігу нових архівних документів дозволило розкрити маловідомі сторінки з громадсько-політичного та культурного впливу духовенства Почаївського монастиря на населення Волині досліджуваного періоду. Показано, що протягом століть заснований на землях Волині монастир поступово ставав важливою складовою духовного та культурного життя українського народу. Приваблюючи земельних інвесторів (Потоцьких, Домашевських, Блудових, Гойських), духовенство, окрім економічної, отримувало значну політичну підтримку. Користуючись значними прибутками від маєтностей колишнього православного монастиря, василіани налагодили господарство, зробили друкарню одним із головних осередків видавничої діяльності та культурного впливу на населення Волині. Засобом русифікації українців було обрано православну церкву, водночас остання була противагою католицьким впливам на Правобережжі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Отже, незважаючи на багатоплановість історіографічного матеріалу, в історичній науці немає комплексного та всебічного дослідження питання впливу духовенства Почаївського монастиря на громадсько-політичне та культурно-освітнє життя населення Волині в ХІХ - на початку ХХ ст.

Введення до наукового обігу нових архівних документів дозволило розкрити маловідомі сторінки з громадсько-політичного та культурного впливу духовенства Почаївського монастиря на населення Волині досліджуваного періоду.

У роботі застосовується запропонована автором класифікація історіографії історії Почаївського монастиря за хронологічним принципом, що дало змогу виділити три основних етапи його розвитку (російсько-імперський, радянський та сучасний).

2. Показано, що протягом століть заснований на землях Волині монастир поступово ставав важливою складовою духовного та культурного життя українського народу.

Приваблюючи земельних інвесторів (Потоцьких, Домашевських, Блудових, Гойських), духовенство, окрім економічної, отримувало значну політичну підтримку.

Протягом василіанської доби, що тривала більше століття, перебудовуються храми та інші споруди, внаслідок чого лавра набуває зовсім іншої архітектурної зовнішності. Користуючись значними прибутками від маєтностей колишнього православного монастиря, василіани налагодили господарство, зробили друкарню одним із головних осередків видавничої діяльності та культурного впливу на населення Волині.

3. У 1831 р. в результаті поразки польського повстання обитель було передано православним Московського патріархату. Це дещо обмежило спектр впливу його керівництва, зробивши їхню діяльність спрямованою на русифікацію місцевого населення.

Самодержавна імперська політика мала мету нівелювати національні особливості населення ново приєднаних територій. Засобом русифікації українців було обрано православну церкву, водночас остання була противагою католицьким впливам на Правобережжі.

Досить ефективне використання духовенства для здійснення антиукраїнських акцій сприяє швидкому перетворенню церкви на знаряддя русифікаторської та централізаторської політики. Як результат, духовенство Почаївської Свято-Успенської лаври у ХІХ ст., особливо в другій його половині, стає дієвим органом політичної освіти населення. Це, насамперед, відбилося на богослужбовій та проповідницькій діяльності. Потягом другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. у монастирі не відбулося жодної служби без згадки про імператора або його родину. Кожен візит монарха чи членів його родини супроводжувався великою кількістю церковних заходів.

4. Довели, що серед керівної верхівки монастиря відбувався активний процес формування прошарку свідомих адептів Російської імперії. У полумяні патріотичні промови перетворювали проповіді священиків під час визначальних подій, які відбувалися як результат вдалої зовнішньої чи внутрішньої політики Російської імперії.

Через ці обставини в обителі склалося сприятливе підґрунття для діяльності «Союзу русского народа», головною метою якого було формування в населення проросійських настроїв.

Державне, хоча й не завжди компетентне регулювання церковного життя монастиря, політизація богослужіння стали причинами відторгнення чималої кількості парафіян від православя. Активне співробітництво частини духовенства із СРН нерідко породжувало в населення недовірливе ставлення до церковнослужителів, які замість чергового богослужіння проводили в храмах політичну агітацію.

5. У культурно-освітній сфері керівництво обителі намагалося слідувати ідеям самодержавного курсу, метою якого було адміністративно і духовно підпорядкувати освіту всіх рівнів православноцерковній владі.

Уже до середини ХІХ ст. у Волинській губернії один учень припадав на 435 жителів, а загалом у девяти українських губерніях із населенням 23,5 млн. осіб було 1320 початкових шкіл різних типів, у яких навчалося 67 129 учнів.

У Почаївській лаврі впродовж другої половини ХІХ - на початок ХХ ст. існувало 4 різних школи, проте мета і завдання в цих навчальних закладів були одні й ті ж: русифікація краю та виховання свідомих патріотів Російської держави.

Поряд із цим при монастирі засновувалися пасіки, сади, огороди, ремісничі майстерні, у яких учні шкіл навчалися раціональному веденню господарства та освоювали деякі ремісничі професії.

Щодо діяльності друкарні при монастирі, то її розквіт припав все ж таки на XVIII ст., коли в Почаєві заснувалося постійне видавництво. Лаврські книжки того періоду відзначалися гарним зовнішнім виглядом, мали оригінальні, часом розкішні прикраси.

У період підвладності Почаївської лаври Росії монастирська друкарня продовжувала видавати переважно книжки богослужбові та з історії Почаївського монастиря. Видавництво обителі також розпочало випуск періодичної преси, переслідуючи мету поширення релігійних і моральних впливів серед української людності в дусі російського православя.

1. Дудар В. Громадсько-політична діяльність духовенства Почаївської Свято-Успенської лаври у ХІХ ст. // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Тернопіль: Астон, 2007. - Вип.19. - С. 129-133

2. Дудар В. Культурно-освітня діяльність Почаївського монастиря у ХІХ ст. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2007. - Вип. 1. - С. 191-193.

3. Дудар В. Господарська діяльність ченців Почаївського монастиря в роки унії (1721-1830) // Часопис української історії / За ред. доктора історичних наук, професора А.П. Коцура. - Київ, 2008. - Вип. 9. - С. 10-14.

4. Дудар В. Історія Почаївської Свято-Успенської лаври (історіографічний аспект питання) // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відп. редактор О.Я. Пилипчук. - К., 2007 - Вип 28. - С. 124- 130.

5. Дудар В. Почаївський монастир. Історія походження // PEREYASLAVICA: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» / Релігійне життя Переяславської землі (ІХ - ХХІ ст.): Зб. наукових статей. - Випуск 1 (3). - К. - 2007. - С. 51- 53.

6. Дудар В. Політизація діяльності духовенства Почаївського монастиря через «Союз русского народа» на початку ХХ ст. // Соціально-гуманітарні студії: Зб. студентських та аспіратських наукових робіт. - Тернопіль: Астон, 2008. - С. 86-89.