Громадсько-політична і релігійна діяльність Василя Романюка (1925–1995 рр.) - Автореферат

У сучасній Україні назріла потреба дослідження спадщини багатьох історичних діячів, чиї імена в радянський період замовчувались, а діяльність перебувала за межами наукового інтересу дослідників. Період його патріаршого правління припадає на складний етап релігійного ренесансу в Україні, який характеризувався не тільки процесом стрімкого повернення суспільства до християнських основ, посиленням авторитету церкви, а й загостренням міжконфесійних конфліктів, невизначеності у державно-церковних відносинах. Суспільно-політична актуальність обумовлюється зростанням значення церкви, потребою осмислення історії релігії України через призму життя і діяльності релігійних діячів, серед яких вагоме місце займає В. Романюк. Проте в українському суспільстві згадують про Патріарха Володимира у контексті його похорону 18 липня 1995 р., названого “чорним вівторком”, “кривавим вівторком”, коли була пролита людська кров, забуваючи про непересічність, багатогранність його як особистості. Дослідження проведено в рамках загальної наукової теми кафедри історії України Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Етнополітичні трансформації в Україні” (західноукраїнські землі в кінці ХІХ - на початку ХХІ ст.) (держреєстраційний № 0106U002247).У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, визначено обєкт, предмет та методи дослідження, територіальні й хронологічні межі, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів роботи, показано звязок дисертації з науковими програмами та темами.Романюк був на Прикарпатті священиком. Романюк був обраний Патріархом УПЦ КП. Романюка протягом 1925-1972 рр., оскільки справи складаються з протоколів допитів самого звинуваченого, свідків, рідних, матеріалів процесуального характеру, містять інформацію, яка залучалася слідчими КДБ з місць попереднього увязнення, проживання, роботи, зокрема характеристики, довідки. Романюка, його листи, особисті записи, які дають можливість відтворити цілісну картину його діяльності не тільки як священика, а як учасника опозиційного руху, громадсько-політичного діяча. Романюка мали його твори, які можна класифікувати наступним чином:-заяви, звернення, петиції до органів радянської влади, міжнародних організацій, політичних і релігійних діячів з протестами проти несправедливого увязнення, на захист прав політвязнів і віруючих;Романюка на сьогодні залишається малодослідженою, але існує достатня кількість джерел, які дозволили повною мірою охарактеризувати його здобутки, визначити місце й роль у суспільно-політичному і культурно-духовному житті України. Романюка як особистості, громадсько-політичного і релігійного діяча, формування характеру його національної свідомості визначено походженням, сімейним вихованням в дусі національної свідомості, патріотизму, любові до Бога, до природи, повазі до українських народних традицій і звичаїв, а також впливом політичних подій, що відбувалися в Україні. Романюка в ОУН утвердила переконання у необхідності боротьби за незалежність України, сприяла його ідейному зростанню, формуванню високої національної свідомості, патріотизму, які стали визначальними для його подальшої діяльності. Романюка було відстоювання духовних та культурних цінностей українського народу, протест проти русифікації України та насильницького запровадження агресивного атеїзму, боротьба за права віруючих. 4. В.Романюк, будучи активним учасником опозиційного руху, налагодив контакти з українськими дисидентами: Б.Антоненком-Давидовичем, В.Чорноволом, І.Гелем, В.Морозом, П.Заливахою, подружжям Калинців.

Основний зміст дисертації

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обєктивному і всесторонньому вивченні місця й ролі В. Романюка у громадсько-політичному і релігійному житті України.

1. На основі всебічного та ґрунтовного опрацювання значного обсягу джерел, документів і матеріалів, критичного аналізу історіографії проаналізовано стан дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення. Зясовано, що громадсько-політична і релігійна діяльність В. Романюка на сьогодні залишається малодослідженою, але існує достатня кількість джерел, які дозволили повною мірою охарактеризувати його здобутки, визначити місце й роль у суспільно-політичному і культурно-духовному житті України.

2. Становлення світогляду В. Романюка як особистості, громадсько-політичного і релігійного діяча, формування характеру його національної свідомості визначено походженням, сімейним вихованням в дусі національної свідомості, патріотизму, любові до Бога, до природи, повазі до українських народних традицій і звичаїв, а також впливом політичних подій, що відбувалися в Україні. Участь В. Романюка в ОУН утвердила переконання у необхідності боротьби за незалежність України, сприяла його ідейному зростанню, формуванню високої національної свідомості, патріотизму, які стали визначальними для його подальшої діяльності. Відбуваючи увязнення, він отримав новий термін за належність до “контрреволюційної” організації, яка начебто планувала втечу з колонії, та антирадянську боротьбу. Роки перебування в сталінських таборах не спричинили озлоблення і розчарування, посилили віру в Бога, вплинули на остаточне рішення присвятити життя священству.

3. Ставши священиком у 1964 р., В. Романюк розпочав свою професійну діяльність у селах Снятинського і Косівського районів Івано-Франківської області. Результатом його служіння було збільшення кількості віруючих, відновлення народних і церковних традицій. Він проводив різноманітну громадсько-просвітницьку діяльність серед парафіян. Визначальним для нього у цьому контексті став космацький період, повязаний з перебуванням у с. Космач. Священик користувався авторитетом і довірою гуцулів завдяки своїй активній позиції, культурно-просвітницькій діяльності. Глибоко духовні, лаконічні, емоційні проповіді отця Василя містили заклики до дотримання християнських заповідей, до збереження давніх традицій українського народу. В основі поглядів В. Романюка було відстоювання духовних та культурних цінностей українського народу, протест проти русифікації України та насильницького запровадження агресивного атеїзму, боротьба за права віруючих. Він вважав відродження релігійних традицій українського народу важливим засобом пробудження національної свідомості.

4. В.Романюк, будучи активним учасником опозиційного руху, налагодив контакти з українськими дисидентами: Б.Антоненком-Давидовичем, В.Чорноволом, І.Гелем, В.Морозом, П.Заливахою, подружжям Калинців. Священик брав участь у поширенні “самвидаву”. Водночас космацький період діяльності В. Романюка став продовженням переслідування його репресивними органами. Звязки з дисидентами, активна священицька діяльність, виступ на захист В. Мороза привели його на лаву підсудних у 1972 р. Закритий судовий процес над ним став свідченням політичних репресій, спрямованих КДБ проти інакодумства. В. Романюк був звинувачений в “антирадянській пропаганді та агітації”, визнаний “небезпечним рецидивістом”.

5. В. Романюк є представником одного з видів опозиційного руху - релігійного дисидентства. Перебуваючи в увязненні і на засланні, він розгорнув активну діяльність, спрямовану на захист людських прав, прав віруючих. Священик писав звернення, петиції, заяви до різних міжнародних організацій, до органів радянської влади, політичних діячів, у яких наводив приклади жорстокого тюремного терору щодо політвязнів, нестерпних умов утримання, відсутності належного медичного обслуговування, харчування, заборон щодо побачень, листування. В. Романюк також відстоював право віруючих арештантів читати Біблію, релігійну літературу. Він був єдиним священиком в УРСР, що проголосив свою належність до УАПЦ, офіційно розірвавши з РПЦ. Правозахисна діяльність священика була тісно повязана з ідеєю відновлення УАПЦ.

6. Повернувшись на Україну у 1989 р. після перебування за кордоном, В. Романюк узяв активну участь у процесах відродження УАПЦ. У 1990 р. він став одним з перших місійних єпископів, пізніше митрополитом Володимиром.

21 жовтня 1993 р. митрополита Володимира було обрано Патріархом Київським і всієї Русі-України. Обійнявши посаду Патріарха, він сприяв утвердженню української національної ідеї та самостійності, розвитку церковних структур УПЦ КП, став одним із фундаторів УПЦ КП. Патріарх Володимир був прибічником української державності, послідовно відстоював ідею зростання ролі церкви у відродженні українського народу, зміцнення духовних основ суспільства, став одним із провідників руху за помісну Українську православну церкву. Патріарх висунув ідею теорії “києвоцентризму”, яка стала основою ідеології УПЦ КП. В. Романюк відводив Києву місце третього центру християнства після Риму і Візантії.

Його патріарша діяльність спрямовувалась на подолання міжконфесійних конфліктів, налагодження державно-церковних відносин. Патріарх виступав у засобах масової інформації, проводячи просвітницьку діяльність, брав участь у загальнонаціональних акціях, громадсько-культурному житті України.

Отже, Василь Романюк відіграв важливу роль у громадсько-політичному і релігійному житті України другої половини ХХ ст. як священик, правозахисник, Патріарх, беручи участь у відродженні українського православя, державності та духовності.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Виступ Василя Романюка на захист Валентина Мороза // Збірник наукових праць. Серія “Історія і географія” / Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2007. - Вип. 25-26. - С. 81-83.

2. Судовий процес над Василем Романюком 1972 р. // Схід. - 2007. - № 2. - С. 75-78.

3. Погляди Василя Романюка на збереження національних і релігійних традицій українського народу // Історичні і політологічні дослідження. - 2007. - № 4. - С. 25-29.

4. Боротьба Василя Романюка за права радянських політвязнів (1972-1979 рр.) // Схід. - 2007. - № 3. - С. 78-81.