Структурні модифікації та організаційні засади Галицької митрополії ГКЦ, рішення архієпархіальних соборів як нормативно-дорадчої структури церкви. Культурно-просвітницька праця Греко-католицької церкви, діяльність Богословської академії та преси.
Аннотация к работе
Адже релігія та церква здавна відігравали поважну роль в житті нашого народу. Окрім того, Церква відігравала важливу ідеологічно-культурну роль, зрештою розбудова Української державності неможлива без відповідного духовно - гуманітарного підґрунтя, оскільки це супроводжується відповідною ланкою громадських моральних стереотипів, трансформацією державних і соціальних структур. Цьому сприяли б глибокі, ґрунтовні знання про відносини між владою і Греко-католицькою церквою (ГКЦ) в Україні, що мали місце в ХХ ст., зокрема в період Другої світової війни. Особливий інтерес для дослідження становлять 1941-1944 рр., означені не лише складними політичними обставинами Другої світової війни, а й змогою простежити взаємовплив радянської та німецької тоталітарних структур на релігію. Дисертацію виконано у відповідності з науково - дослідною програмою кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка: “Україна в роки Другої світової війни”.Церковно-релігійна тематика в радянській історіографії завжди перебувала на особливому становищі, оскільки її головна функція була визначена антирелігійною, антицерковною політикою держави. Відразу після відновлення радянського режиму в Західній Україні, влада розпочала кампанію нападів на минуле Греко-католицької церкви, всіляко фальсифікуючи та спотворюючи її історію (Б. Трофимовича опублікованих 1995 р., висвітлюються окремі аспекти України в період Другої світової війни, участь українського народу і Церкви у боротьбі проти гітлерівських загарбників. Значний інтерес представляють збірники “Історія релігій в Україні”, де опубліковано матеріали міжнародних конференції, що відбувалися на базі Львівського музею історії релігії. В зарубіжній історіографії зявилися дослідження, в яких висвітлюється німецька релігійна політика в Україні, та особливості її проведення на окупованих нацистами територіях.Галицька митрополія як і до війни, складалася з трьох єпархій: архієпархія Львівська (її Головою був Кир Андрей Шептицький, який був також і митрополитом Галицької церковної провінції), єпархія Перемиська (очолював єпископ Йосафат Коциловський), єпархія Станіславська (єпископ Григорій Хомишин). Апостольські Візитатури були на Лемківщині (Олександр Малиновський) і Волині (Миколай Чарнецький). Львівська архієпархія була найбільшою за територією та кількістю деканатів (54) і населенням. На її території в даний період було 53 монастирі василіян, студитів, редемптористів, василіанок, служебниць Пресвятої Діви Марії, Йосифіток та ін. Перемиська єпархія була найбільш заглибленою на захід і поділялась на 45 деканатів, а на 1943-1944 рр. мала 620 парафій, 1268 церков, 700 священиків.У першому параграфі “Роль архієпархіальних соборів у консолідації українського церковного життя” висвітлюється питання роботи АЕП. Соборів як законодавчо - дорадчої структури Церкви, яка мала забезпечити успішну її діяльність у нових умовах. Собор обговорив справи віри, видав ряд декретів, правил, зміцнив звязок духовенства з митрополитом і його урядом. Завданням цього Собору, було упорядкувати єпархіально - обрядову практику, на основі цього видати Служебник. У другому параграфі “Розвиток духовної освіти і науки” досліджується матеріал про Богословську академію, Богословське наукове товариство, релігійну пресу і культурно-просвітницьку працю Греко-католицької церкви в даний період.Важливим напрямом діяльності ГКЦ у роки Другої світової війни була проблема зєдинення церков. В роки німецької окупації на Західній Україні, крім ГКЦ, діяли Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) і Автономна Православна Церкава (АПЦ). В ньому він писав, що єдність церков є початком духовного єднання, оскільки церква є вихователем народу. ГКЦ, закликаючи українців до обєднання, брала за основу передусім духовно-релігійну єдність. Важлива роль у справі порозуміння церков належить особистим контактам митрополита А.Шептицького з православними ієрархами.У першому параграфі “Соціальна опіка церкви” показано як при німецькій окупації в краї загострилося соціальне становище населення, і як ГКЦ долучалася до всіх важливих соціальних акцій - допомога полоненим, переселенцям, опіка над дітьми і сиротами, жертвами польсько-українського конфлікту. Греко-католицькі парафії давали притулок священикам - утікачам зі Сходу. З допомогою УЦК декотрих з них вдалося влаштувати на роботу у світські установи, виклопотати грошову допомогу від уряду. Чимало уваги ГКЦ приділяла допомозі голодуючим, духовенству було доручено організувати в голодуючих місцевостях так звані народні кухні. Митрополит Андрей закликав також усіх священиків до праці у таборах, сприяти допомоговим комітетам, які організовували збір харчових пайків для полонених.Духовенство греко-католицької церкви, як це було і до гітлерівського нашестя, не залишилося стороннім спостерігачем того, що діялося в краї. Голова ГКЦ розумів, що ситуація вимагає її обміркування на основі християнських етичних принципів, які повинні були сприяти українському державотворе