Сучасні трактування проблеми готовності дітей до шкільного навчання. Структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи. Особистісна готовність до шкільного навчання і формування позиції школяра. Проблеми неготовності та шляхи їх подолання.
Аннотация к работе
Сенс такої диференціації полягає в тому, щоб дітям, які виявили недостатній розвиток для навчання в школі, надати необхідну корекційну допомогу, без якої вони і в семирічному віці можуть не мати достатніх передумов для успішного навчання. Тому слідом за діагностикою необхідно зробити і наступний крок - практичне забезпечення корекції недоліків розвитку дітей, у яких була виявлена неготовність до шкільного навчання з шести років. В звязку з неохопленістю дошкільним вихованням значної частини дітей корекційно-розвивальні підготовчі групи створюються і при школах, де знайшли б допомогу діти особливо неблагополучних сімей, що не відвідують дошкільні дитячі установи і разом з тим вдома не мають того культурного середовища, яке стимулювало б їх розвиток. Диференціація дітей шестирічного віку за готовністю до шкільного навчання потребує клопіткої роботи психологів системи освіти, психолого-медико-педагогічних консультацій, які б могли діагностувати причини неготовності дітей до школи і спланувати корекційну роботу по їх усуненню. школа готовність психологічна дитина Високі вимоги життя до організації виховання і навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого-педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя.До кінця дошкільного віку дитина вже являє собою у відомому змісті особистість. Вона вже орієнтується в сімейно - родинних відносинах і вміє будувати відносини з дорослими й однолітками: має навички самовладання, уміє підпорядковувати свою поведінку обставинам, бути непохитним у своїх бажаннях. Як найважливіше досягнення в розвитку особистості дитини виступає перевага почуття "Я повинний" над мотивом "Я хочу".Щоб дитина успішно навчалася, вона, насамперед, повинна прагнути до нового шкільного життя, до "серйозного" заняття, "відповідального" доручення. З того моменту, як у свідомості дитини уявлення про школу набрало рис шуканого способу життя, можна говорити про те, що її внутрішня позиція отримала новий зміст - стала внутрішньою позицією школяра. Внутрішню позицію школяра в самому широкому змісті можна визначити як систему потреб і прагнень дитини, звязаних зі школою, тобто таке відношення до школи, коли причетність до неї переживається дитиною як його власна потреба ("Хочу в школу!"). Наявність внутрішньої позиції школяра виявляється в тім, що дитина рішуче відмовляється від дошкільно-ігрового, індивідуально-безпосереднього способу існування і виявляє яскраво позитивне відношення до шкільно-навчальної діяльності в цілому й особливо до тих її сторін, що безпосередньо звязані з навчанням. Крім відношення до навчального процесу в цілому, для дитини, що приходить у школу, важливе ставлення до вчителя, однолітків і самого себе.Інтелектуальна готовність до шкільного навчання звязана з розвитком розумових процесів - здатністю узагальнювати, порівнювати обєкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. Готовність дитини до школи в плані розумового розвитку визначається кількома взаємоповязаними компонентами: 1) певним обсягом знань про навколишній світ. 2) деякими спеціальними знаннями та навичками, такими, як певні математичні уявлення та дії, вміння здійснювати звуковий аналіз слова, володіння елементами грамоти тощо; Він характеризується певними якостями пізнавальних процесів - сприймання, памяті, уяви, мислення тощо, ступенем довільності пізнавальних процесів, тобто здатності підпорядковувати їх певній навчальній меті (В.К. До першої категорії належать простіші знання та вміння, якими діти оволодівають без спеціального навчання в процесі безпосереднього спілкування з дорослими, у грі, спостереженнях тощо.Вже в дошкільному віці дитина виявляється перед необхідністю подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленої мети. Це дає підставу думати, що вже в дошкільному віці виникає воля. Виготський вважав вольову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. Виготський розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім засвоюючи практично зміст вимог дорослих, вона поступово починає за допомогою власної мови регулювати свою поведінку, роблячи тим самим істотний крок вперед по шляху вольового розвитку.Моральне формування дошкільника тісно звязано зі зміною характеру його взаємин з дорослими і народженням у них на цій основі моральних уявлень і почуттів, названих Л.С. Він пише, що в дітей дошкільного віку, на відміну від раннього дитинства, складаються відносини нового типу, що і створює особливу, характерну для даного періоду соціальну ситуацію розвитку. У раннім дитинстві діяльність дитини здійснюється переважно в співробітництві з дорослими; у дошкільному віці дитина стає здатною самостійно задовольняти багато своїх потреб і бажань. В результаті спільна діяльність її з дорослими як би розпадається, разом з чим слабшає і безпосередня злитість
План
План
Вступ
1. Сучасні трактовки проблеми готовності дітей дітей до шкільного навчання
2. Структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи
2.1 Особистісна готовність до шкільного навчання і формування позиції школяра
2.2 Інтелектуальна готовність
2.3 Вольова готовність
2.4 Моральна готовність
3. Проблеми неготовності дітей до шкільного навчання і шляхи їх подолання
4. Експериментальна частина
4.1 Психологічно - мотиваційна готовність дитини до школи