Сутність господарського зобов’язання в господарському обороті, підстави їх виникнення та порядок зміни. Визначення підстав припинення господарських зобов"язань, певних гарантій, а також міри відповідальності за невиконання зобов"язань, законодавча база.
Аннотация к работе
Але слід мати на увазі, що зобовязань в такому чистому виді, коли одна сторона має тільки право і ніяких обовязків, а друга несе тільки обовязки і немає ніяких прав - мало, але вони є. Наприклад, договір позики, в якому позикодавець має тільки право вимагати повернення позичених грошей і не несе ніяких обовязків, а в позичальника тільки обовязок повернути позичені гроші і фактично немає певних прав. 173 ГКУ - господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.На зобовязання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Під час судового розгляду орендар наполягав на тому, що зазначені вище умови не є істотними, а стосовно істотних умов, прямо визначених у чинному законодавстві, сторони досягли згоди, отже договір слід визнати укладеним. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобовязана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а гі розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обовязковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.Господарські зобовязання - це правовідносини, згідно яких одна сторона (кредитор) зобовязується забезпечити своєчасне виконання робіт, надання послуг, передачу інших предметів угоди/ а інша сторона (боржник) - виконати обумовлені або нормативно-визначені вимоги кредитора. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобовязана виконати вимогу кредитора, називається боржником. 173 ГКУ - господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну, дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Соціально-комунальні та публічні зобовязання субєктів господарювання Договір є основною підставою виникнення зобовязально-правових відносин (зобовязань), який встановлює певні субєктивні права і субєктивні обовязки для сторін, що його уклали. Укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
План
Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
Вывод
Господарські зобовязання - це правовідносини, згідно яких одна сторона (кредитор) зобовязується забезпечити своєчасне виконання робіт, надання послуг, передачу інших предметів угоди/ а інша сторона (боржник) - виконати обумовлені або нормативно-визначені вимоги кредитора.
Зобовязання як правове поняття складається з декількох елементів: субєкти зобовязання, правовідносини між ними та його зміст. Субєктами зобовязання, як і будь-якого іншого цивільно-правового відношення, може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобовязана виконати вимогу кредитора, називається боржником.
Відповідно до ст. 173 ГКУ - господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну, дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.
Основними видами господарських зобовязань є майново-господарські зобовязання та організаційно-господарські зобовязання.
Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобовязання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Кодекс вводить поняття господарського зобовязання як одного з головних механізмів встановлення і регулювання стосунків між учасниками господарських відносин. Поняття господарського зобовязання фактично є новелою у чинному законодавстві України. Дотепер зобовязання і зобовязальне право взагалі традиційно розглядалися більшістю дослідників лише у контексті цивільного права.
Слід виділити, що існують види господарських зобовязань: Майново-господарські зобовязання
Організаційно-господарські зобовязання
Соціально-комунальні та публічні зобовязання субєктів господарювання Договір є основною підставою виникнення зобовязально-правових відносин (зобовязань), який встановлює певні субєктивні права і субєктивні обовязки для сторін, що його уклали. В формі договору здійснюється отой величезний товарообіг в суспільстві, його роль ще більше зростає в умовах ринкової економіки. Саме завдяки цій ролі договору і як підстави виникнення зобовязань, і як основного правового інструменту (форми) обороту товарів та надання послуг слід розглянути основні положення про цивільно-правовий договір.
Майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і не господарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати субєктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірці договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Виконання є одним із засобів припинення зобовязання (ч. 1 ст. 202, ст. 203).
Можна виділити два головних принципи виконання господарських зобовязань - належного виконання і реального виконання. У застосуванні до господарських зобовязань вони конкретизуються у понятті договірної дисципліни.
Принцип належного виконання за змістом тотожний аналогічному принципу у цивільному праві. За цим принципом учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Принцип реального виконання - логічне продовження принципу належного виконання. На думку авторів підручника «Хозяйственное право», цей принцип означає недопустимість заміни грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків та виплати неустойки того, що повинен виконати боржник (ч. З ст. 193). Якщо боржник відмовляється від виконання певних дій, кредитор має право виконати ці дії самостійно за рахунок боржника.
Дотримання принципу належного виконання зобовязань можливе, якщо сторони виконують такі умови.
Виконання господарських зобовязань насамперед регулюється ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. При виконанні господарських зобовязань учасники господарських відносин повинні дотримуватися вимог, що закріплені у чинному законодавстві (не лише закону), а також у договорі.
Чинне законодавство встановлює обовязкові вимоги до документів, що мають о стверджувати виконання господарських зобовязань. Ці вимоги за змістом можна класифікувати так: встановлення обовязкових реквізитів документів;
встановлення обовязкової форми.
Загальні вимоги до всіх вказаних документів встановлені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Тут вказані документи розглядаються як первинні документи, що фіксують пакти здійснення господарських операцій. До обовязкових реквізитів первинних документів Закон включає: назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка «рала участь у здійсненні господарської операції.
Господарське зобовязання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобовязання; у разі поєднання управленої та зобовязаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Господарське зобовязання припиняється також у разі його розірвання або визнай ця недійсним за рішенням суду.
Господарське зобовязання може бути припинено за згодою сторін, зокрема у і здою про заміну одного зобовязання іншим між тими самими сторонам;,: що така заміна не суперечить обовязковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобовязання.
Господарське зобовязання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не перед бачено законом.