Огляд розвитку гончарства в ХІХ-ХХ століттях. Обґрунтування основних етапів промислу впродовж цього періоду. Нарис асортименту глиняних виробів та особливостей професійних знань гончарів. Оцінка ролі народної кераміки в традицій культурі Полтавщини.
Аннотация к работе
Національна Академія Наук України ІНСТИТУТ українознавства Імені І. КРИП’ЯКЕВИЧА Інститут народознавства АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Гончарство північної групи малих осередків Опішненського гончарного району Спеціальність: Етнологія Міщанин Віктор Данилович ЛЬВІВ, 2007 РІК 1. Самостійна українська держава потребує не тільки утвердження політичної й економічної незалежності, але й науково-культурного поступу, що неможливо без фундаментальних досліджень матеріальної і духовної культури українців, одним із найприкметніших явищ якої є гончарство. Наприк. ХІХ - поч. ХХ ст., в Україні налічувалося близько 700 гончарних осередків із самобутніми традиціями організації виробництва, історично сформованими системами формотворення й оздоблення виробів, асортиментним складом продукції та ареалами її поширення. Кожний історично-етнографічний регіон України мав провідні гончарні центри, які були своєрідними монополістами в галузі й певним чином диктували “правила гри” на ринку збуту глиняних виробів, формували регіональні етнічні особливості (Адамівка, Дибинці, Коломия, Косів, Олешня, Опішне, Цвітне, Шатрище та інші). Першими дослідженнями про окремі гончарні осередки (Косів, Пістинь, Кути) були праці Ю. Лащука (1956, 1957). Упродовж останніх двох століть вона - один із провідних регіонів українського гончарного творення, а загальновизнаним лідером Лівобережної України є Опішненський гончарний район з населеними пунктами: Батьки, Безруки, Великі Будища, Вільхове, Глинське, Диканька, Заїченці, Зайцеві хутори, Лазьки, Малі Будища, Міські Млини, Опішне, Півні, Попівка, Старі Млини, Хижняківка, Чернечий Яр, Шкідинівка, Яблучне. ХХ ст., гончарство Опішного стало всесвітньо відомим.