Ознайомлення з історією голодомору на Поділлі. Дослідження архівних документів та свідчень очевидців; розкриття узагальнюючої картини головних причин, суті та наслідків голоду 1932–1933 рр. на Поділлі в контексті подій в Україні вказаного періоду.
Аннотация к работе
керівний орган Компартії України - її Центральний Комітет - у постанові "Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію повязаних з ним архівних матеріалів", нарешті, зробив те, чого народ чекав від нього стільки часу, - відмежувався від злочинної сталінської політики, засудив її провідників. Серед них значимістю вміщених архівних матеріалів та освідчень учасників трагічних подій відзначаються книги "Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів" (1990), "33-й: Голод. Мацько, в 1998 році вийшли ще одне таке видання "Голод 1933 року на Поділлі: Спогади очевидців" та збірка документів "Голод 1932-1933, 1946-1947. Невеликі добірки документів з архівів та свідчення учасників голодомору на Поділлі вмістили в 1990-2003 рр. практично усі місцеві часописи Вінницької і Хмельницької областей. Значним здобутком в історіографії даного періоду стали загальні наукові видання про голодомор в Україні з використанням джерел і матеріалів про Поділля, які створили Р.У Західній Україні, що входила ще до складу держав-сусідів, його, наприклад, не було, в поліських районах - прояви виявилися мінімальними. Такий підхід (досягнення мети будь-якою ціною) виявився одним із наріжних каменів майбутнього голодомору. Найголовнішу мету - план форсованого розвитку промисловості як основи майбутньої могутності країни було проголошено на XIV зїзді ВКП(б) в грудні 1925 року. В Україні було збудовано понад 400 промислових підприємств. В її організаторів розрахунок був простим: ставши членом колгоспу, селянин тим самим втрачав свободу і перетворювався в найману силу, придатну для будь-яких маніпуляцій.Голод не минув ні тих, хто працював в колгоспі, ні тих, хто був одноосібником. У норму перетворилося те, що у 1929-1931 рр. вважалося "перегином": конфіскація зерна, одержаного на трудодні, подвірні обшуки, знущання над селянами, конфіскація будь-яких продуктів(картоплі, мяса, сала), заготовлених селянами до нового врожаю. Голодом було повністю охоплено села Нагоряни, Бернашівка, Борщівці, Юрківці, Кукавка та багато інших. Немирівський райком партії 21 лютого 1933 р. повідомляв Вінницький обком, що не тільки в таких селах, як Касапове, Вища Кропивна, Василівка, Юрківці, Рачки, Райгород, Мітлинці, Сорокотяжинці, Бондурівка, Рубань, Ситківці, голод, як епідемія, валить з ніг людей, а й у Немирові є пухлі серед кустарів єврейської бідноти. У травні Вінницький обком партії інформував ЦК про те, що в кінці квітня продовольчі труднощі охопили 33 райони, 385 сіл, 24690 господарств, 103698 людей.Як проводилась ота колективізація, яка передувала голодомору, говорить Гордійчук Григорій Михайлович з села Долиняни Муровано-Куриловецького району: "Хто не пішов у колгосп до 1932 року, то взяли силою, прикладали пістолет до голови чи до грудей і казали - пиши заяву, що поступаєш у колгосп добровільно. І тоді всі засновники колгоспу пішли в село збирати лишки, які в селян лишилися з городу. Збирала налоги, які були великі для селян, і мясопоставку. Хто не в силі виплатити налогу, то забирали все, що було в хаті, подушки, верета, бо тоді кращого не було. Я читав у газетах, нібито селяни саботували хлібозаготівлі, і іншого виходу, як силою забирати У них хліб, просто не було.Голодомор 1932-1933 рр. - це була безкровна, нерівна людожерська війна проти мирного, працьовитого народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею придушити опір сталінщині, колективізації. "Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Проте підвищення цін на промислові товари і низькі заготівельні ціни, що були у 2 рази меншими від ринкових, досить швидко призвели до втрати селянами матеріальної зацікавленості у реалізації хліба державним заготівельним органам. В організаторів колективізації сільського господарства розрахунок був простим: ставши членом колгоспу, селянин тим самим втрачав свободу і перетворювався в найману силу, придатну для будь-яких маніпуляцій.
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Передумови та причини голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі
Розділ ІІ. Голодомор на Поділлі
2.1 Голодомор за архівними документами
2.2 Голодомор на Поділлі за свідченнями очевидців
2.3 Документи ДПУ як джерело вивчення голоду 30-х років на Поділлі
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вывод
Голодомор 1932-1933 рр. - це була безкровна, нерівна людожерська війна проти мирного, працьовитого народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею придушити опір сталінщині, колективізації. Прелюдією голодомору стали хлібозаготівельні кампанії 1931-1932 pp.
Майбутній голодомор визрівав поступово, мав конкретні соціально-економічні та політичні передумови. Він не переріс би у невідворотне фатальне явище, якби не нехтування вищим політичним керівництвом країни обєктивних законів розвитку суспільства, не підміна їх волюнтаризмом, екстремістськи-революційною нетерпимістю.
Двадцяті роки не були легкими для Радянської держави. Країна з величезними труднощами заліковувала рани, спричинені революційними потрясіннями, громадянською війною, вторгненнями численних інтервентів. Розруха і нестатки нагадували про себе буквально на кожному кроці, поставали серйозними перепонами на шляху до проголошеного кращого життя.
На XIV зїзді ВКП(б), що проходив з 18 по 31 грудня 1925 р. був висунутий план форсованого розвитку промисловості.
"Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового буму XIX ст. на спорудження кількох десятків індустріальних підприємств на Україні пішли десятки років, то в 1930-х роках Ради будували щороку сотні заводів, - відзначається у відомій праці О. Субтельного "Україна. Історія". - ...Перші пятирічки досягли вражаючих темпів. У 1940 р. промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року (Росії - у девять разів). Зросла також продуктивність праці... Таким чином, якщо весь СРСР із пятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, Україна (котра за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції) перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи".
Зрозуміло, що для цього потрібні були неабиякі зусилля і кошти. Джерелом став стрімко зростаючий експорт сировини. Особливо, зерна. Хліб перетворювався у винятковий стратегічний продукт. Він був потрібний як на зовнішньому, так і внутрішньому ринках не лише як "розмінна монета" із зарубіжжям, але й як невідємний продукт харчування зростаючого населення міст, сировина для вітчизняної харчової та переробної промисловості. Без нього не могло існувати й село. Взяти ж хліб держава могла лише в головного його виробника - селянина. У першу чергу, українського.
Проте підвищення цін на промислові товари і низькі заготівельні ціни, що були у 2 рази меншими від ринкових, досить швидко призвели до втрати селянами матеріальної зацікавленості у реалізації хліба державним заготівельним органам. Виникла так звана криза хлібозаготівель.
У грудні 1927 р. відбувся XV зїзд ВКП(б), який прийняв рішення про "всемірне розгортання колективізації...". "Завдання полягало в тому, щоб, спираючись на бідноту, всебічно зміцнювати союз з середняками, розвивати наступ на куркульство, всіма засобами обмежувати розвиток капіталістичних елементів на селі, послідовно і наполегливо добиватись добровільного переходу індивідуальних селянських господарств на соціалістичний шлях розвитку".
15 грудня 1927 р. до ЦК КП(б)У надійшла телеграма від А.І. Мікояна про необхідність прискорити хлібозаготівлі в Україні до союзної комори. 28 грудня відбулося засідання комісії Політбюро з хлібозаготівель. Л. Каганович, що був тоді Генеральним секретарем ЦК КП(б)У (невдовзі на цьому посту його змінив С. Косіор), запропонував відрядити на село комуністів для форсування темпів хлібозаготівель.
Та, незважаючи на крайню суворість, у 1928 р. з України було вивезено лише 4,1 млн. т зерна, або ж четверту частину валового збору. Заготівлі показали, що навіть силоміць більше хліба не заготовити з 5,2 млн. селянських дворів. Селяни всіляко чинили опір (переважно пасивний). Вони почали ховати хліб на "чорний день". Розкладка пробуксовувала, а репресивні заходи дратували селян, створювали вибухову соціальну ситуацію.
І тоді було дано "зелене світло" колективізації. Причому суцільній, що ототожнювалося із поняттям "насильницької". В організаторів колективізації сільського господарства розрахунок був простим: ставши членом колгоспу, селянин тим самим втрачав свободу і перетворювався в найману силу, придатну для будь-яких маніпуляцій. До того ж забрати хліб у кількох десятків тисяч колгоспів швидше і легше, ніж у 5 млн. хазяїв.
Вже на 1 червня 1930 р. у республіці було розкуркулено 90 тисяч господарств. Всього ж за роки колективізації за найскромнішими підрахунками було експропрійовано майно більше 200 тис. сімей українців. Розправляючись із "останнім експлуататорським класом", влада суттєво підривала продуктивні сили села, адже серед приречених на загибель та страждання на чужині було чимало найпрацелюбніших, найдосвідченіших, найздібніших хліборобів.
Селу силоміць навязувалося життя, йому незрозуміле і чуже. Руйнувалися вікові традиції, хаос породжував беззаконня. Це сприяло нехтуванню елементарних норм моралі та прав людини. У селянській масі зрів протест, що переріс, врешті, у відкритий опір. В 1930 р. на Поділлі відбувалися повстання селян проти колективізації в усіх без винятку районах. Тільки в одній Тульчинській окрузі навесні 1930 р. відбулися повстання в 148 селах. Всі вони придушені збройною силою.
А тим часом, не зважаючи на впровадження сільськогосподарської техніки у виробництво, валові збори зернових зменшувалися, оскільки катастрофічно знекровлювались продуктивні сили.
В той же час невпинно зростали обсяги хлібозаготівель. Розпочаті у січні 1928 р. за розверсткою, яка, власне, відтоді не відмінялася, вони досягли свого апогею у 1932-1933 рр. У селян і колгоспників, в одноосібних і колективних господарствах забирали не лише зерно, а й іншу продукцію.
Так в українське село прийшов жахливий голод, котрий супроводжувався надзвичайно високим рівнем смертності серед населення, спалахами епідемій, проявами масового жебрацтва і, навіть, трупоїдством та канібалізмом. Причому голод зачепив своїм чорним крилом не лише села, а й міста, примноживши загальну кількість безневинних жертв. Він був багатонаціональним. Шаленів як в українських, так і в польських селах, в єврейських містечках. Від нього однаково гинули українці, росіяни, євреї, поляки, вірмени, представники інших національностей, котрі жили в Україні, області. Він не рахувався ні з робітниками, ні з інтелігенцією. Але особливо нещадно косив селян.
Влада ж залишалася "глухою" і "сліпою" до людських страждань, всі свої зусилля зосереджувала лише на одному - безмірній заготівлі хліба будь-якою ціною. Досить часто такі "заготівлі" нічим не відрізнялись від відвертого грабіжництва. Невпинно зростав арсенал репресивних заходів.
7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову, власноручно написану Сталіним, що була нібито спрямована на захист соціалістичної власності. В народі її охрестили "законом про пять колосків". Відповідно до цієї постанови за півкишені зерна, принесеного з поля голодуючій сімї, можна було отримати 10 років концтаборів, а при "отягчающих" обставинах - розстріл з конфіскацією всього майна.
Згідно прийнятої 20 листопада 1932 р. постанови Раднаркому України "Про заходи посилення хлібозаготівель" заборонялося видавати зерно колгоспникам на трудодні у колгоспах, що не виконали державного плану. Проте ключовими серед нових репресивних заходів були пункти про дозвіл райвиконкомам передавати в рахунок хлібозаготівель всі створені в колгоспах натуральні фонди - насіннєвий, фуражний, продовольчий, запровадження "натуральних штрафів", повернення розданого колгоспникам під час жнив авансового хліба.
Ще одним з надзвичайних методів "боротьби" за виконання хлібозаготівель стало занесення на "чорну дошку" тих колгоспів, які особливо відставали у виконанні планів. Рішення про занесення на "чорну дошку" супроводжувались припиненням поставок будь-яких товарів у дане село. Крім того на колгоспи накладалися грошові штрафи, у них забиралася худоба, їх трудівники позбавлялися навіть надії на якусь допомогу.
Згідно постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 р. репресії поширилися на колгоспний актив, особливо комуністів, а також на керівників районної партійно-радянської ланки. Як зазначалося в документі, найзліснішими ворогами визнавалися "саботажники з партквитком у кишені", котрі "на догоду куркулям та іншим антирадянським елементам" провалюють завдання партії та уряду. Як міра покарання, передбачалося їх засудження на 5-Ю років, заточення в концтабори, розстріл.
23 січня 1933 р. було встановлено "залізне кільце" на кордонах України. Потерпілі від голоду не могли без спеціального дозволу перетнути межі республіки. Селян затримували і повертали до місця проживання, яке в ті часи нагадувало резервацію...
Отже, голод стався через соціально-економічну політику сталінського тоталітарного режиму - масовий терор, суцільну колективізацію, розкуркулення, хлібозаготівлі за розкладкою. Він стався тому, що упродовж 22 місяців селянам систематично не видавали хліба, позбавляли їх засобів до існування...
Голод 1932-1933 років, без сумніву, був найстрашнішим злочином Сталіна і його оточення проти українського народу. Антинаціональна спрямованість дає змогу назвати його "геноцидом", який є цілком адекватним для визначення характеру голоду 1932-1933 років в Україні. Сталінська модель організації сільськогосподарського виробництва мислилася і створювалась не тільки з метою викачування коштів для форсованої індустріалізації, а й розвязання інших першочергових завдань. Ці плани передбачали вимогу черпати із села для потреб індустріалізації якомога більше, не зупиняючись ні перед чим. У всіх цих планах дано чи неявно селянство розглядалось як чужа соціалізму, небезпечна для нього маса, придатна тільки для того, щоб вилучити із неї будь-які, нічим не обмежені ресурси для розвитку соціалістичної індустрії. Усі ці плани виходили з того, що індустріалізація є метою, а селянство - засобом.
Список литературы
Збірники документів: 1. Голод 33 - народна книга-меморіал. Вінниця 2007р.
2. 33-й: Голод. Народна книга-меморіал. К.: Радянський письменник, 1991. - С 28.
3. Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів / Упорядн. Р.Я. Пиріг. - К., 1990. - 605 с.
4. Голод 1932-33, 1946-47. Вінницька область: Документи і матеріали / Авт.-упоряд. Ф.А. Винокурова, Р.Ю. Подкур. - Вінниця: Антекс-У ЛТД, 1998. - 224 с.
5. Колективізація і голод на Україні: 36. док. і матеріалів. - К., 1992. - 734 с.
Монографії: 1. Васильев В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ноябрь 1929 - март 1930 гг.). - Винница, "Логос", 1997. - С. 91
2. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні. 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. Злочини проти народу. - 2-е вид. - К.; Нью-Йорк, 2000. - 270 с.
3. Винокурова Ф., Подкур Р. Голод 1932-1933, 1946-1947. Вінницька область / Вступ. стаття С. Гальчака. - Вінниця, 1998. - 224 с.
4. Гальчак С. "Білі плями" скорботи (Причини голодомору 1932-1933 рр. та голоду 1946-1947 рр. на Поділлі). - Вінниця, 1999. - 51 с.
5. Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. наук. конф. Київ, 15 листоп. 2002 р. - К.: МАУП, 2003. - 280 с.
6. Голодомор на Поділлі 1920 - 1940рр. м. Вінниця 2007 р.
7. Голодомор як засіб політичного терору: Матеріали наук.-практ. конф. (Вінниця, 29 листопада 2002 р., 26 листопада 2005 р.) / Ред. кол.: С.Д. Гальчак (гол.), М.Г. Баландюк, В.I. Лазаренко та ін. - Вінниця: Книга-Вега, 2004. - 156 с.
8. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор: Пер. з англ. - К., 1993. - 384 с.
10. Маркова С. Голодомор 1932 - 1933 рр. на Поділлі. Автореф. канд. іст. наук - Чернівці, 2002, 20 с.
11. Маркова С.В. Голодомор на Поділлі 1932-1933 рр. - К., 2003
12. Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни українського народу середини XVII ст.: Матеріали Всеукр. історико-краєзн конф. - Стара Синява, 1998. - С. 243-246.
13. Рибак I.В., Матвеев А.Ю. Трагічний перелом: Колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині. - Камянець-Подільський, 2001. - 140 с.
14. Слободянюк П.Я., Телячий Ю.В. "Чорна дошка" України (події 30-х років за матеріалами ДАХМО).- Хмельницький, 2001. - 90 с.
15. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1993. - С. 499; 501.
16. Трагедія голодомору на Вінниччині 1932 -1933 рр.: Бібліографічний покажчик / Укладач О. Ніколаєць; Вступ, ст. В. Петренка. - Вінниця, 2003. - С. 21-64.
17. Шульга І.Г. Голод на Поділлі. Вінниця: Континент-ПРИМ, 1993. - - 224 с.
18. Шульга І.Г. Людомор на Поділлі: (До 60-річчя голодомору): Нариси з історії подільського селянства у 1921-1933, 1945-1947 рр. - К., 1993. - 235 с.
19. Голодомор на Поділлі: Книга свідчень / Упоряд. Мацько В.Л. - Камянець-Подільський, 1993. - 102 с.
20. Манаков В. Голод 1933 року на Поділлі: Спогади очевидців. - Хмельницький, 1998. - 38 с.
Статті
1. Васильєв В., Подкур Р Невідомий голод 1934-1935 рр. на Поділлі // Тези доповідей і повідомлення XIX Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1993 - С. 53-54.
2. Винокурова Ф. Листи у вічність. - Камертон. - 1993. - 10 вересня.
3. Губа А.П. Спогади. - Авангард / газ.; Львівська обл. 1988 Р. Грудень.
4. Петренко В.І. Трагедія українського селянства // Наукові записки Вінницького державного педуніверситету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. - Вінниця, 2001. - Вип. 5. - С. 155.
5. Петренко В.І. Трагедія українського селянства // Наукові записки Вінницького Державного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. - Вінниця, 2003. - Вип 5. С. 117-126.
6. Петренко В.І. Червоний мор: про трагедію українського 1932-1934 рр. за матеріалами Поділля // Подолія. - 2003. - 5 лют.
7. Шульга І.Г. Людомор на Поділлі // Вінниччина. - 1993. - 17 серпня.