Дитинство та юність славного гетьмана. Сімейна доля Петра Дорошенка та останні роки його життя. Найбільші патріотичні настрої становлення держави за часів козацтва. Наступ коронної армії та переговори Варшави і Москви про поділ української території.
Аннотация к работе
ВСТУПНА превеликий жаль для українського народу становлення української державності проходило досить важко і довго. Однак, не дивлячись на всі труднощі, українська державність укріпилася і має свою давню історію. Найбільш патріотичні настрої становлення української держави припадають на часи козацтва. Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що у козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави - гімні України. гетьман козацтво арміяБатьком Петра був заслужений полковник місцевого реєстрового козацтва Дорофій, а мати походила з місцевого роду Тарасенків. Дідом Петра був відомий козацький гетьман Михайло Дорошенко. Петро Дорошенко змолоду здобув добру освіту, досконало володів латинською та польською мовами, був гарним оратором. Можливо, що він навчався у відомому Києво-Могилянському колегіумі саме у той час, коли його очолював один з тогочасних просвітників православної Європи - київський митрополит Петро Могила. Разом з досвідченим батьком він був учасником багатьох відчайдушних козацьких походів, під час яких познайомився з впливовим чигиринським сотником Б. Хмельницьким.Перебуваючи у «силовому полі» боротьби за першість між Річчю Посполитою, Московським царством та Османською імперією (включно з Кримським ханством), правителі гетьманства, які з 1654 року відмовилися від польсько-литовського сюзеренітету, вимушені були визнавати залежність від інших монархічних володарів - царя та султана, а потім знову поверталися до протекції короля. З Чигирина до Варшави вирушило посольство, яке мало завдання від гетьмана домовитися з монархом Речі Посполитої про таке: щоб підрозділи коронного війська не поводилися жорстоко з українським населенням; польські жовніри не зупинялися на «квартирування» там само, де й козацька піхота; королівський гарнізон було виведено з Чигирина; гетьману надали привілей на вибір різних прибутків з Чигиринського староства; прискорили присилку королівських листів на Запорожжя; дали згоду на звільнення з польської вязниці митрополита Йосифа Тукальського, екс-гетьмана Ю. Щодо міжнародних проблем гетьманату, то султан мав забезпечити українцям, щоб «з прикордонними і близькими володарями, найперше з королем Польським і з царем Московським, союза дружнього не творити без відомості і згоди нашого Гетьмана і всього війська козацького». Крім того, українська сторона висувала такі умови підданства османському володарю: Україна все ж таки не повинна була сплачувати данину; султан не мав права усувати гетьмана, який обирався на Генеральній раді; прислані в Україну турецькі війська повинні перебувати під командуванням гетьмана; зайняті українсько-турецькими підрозділами землі відходять до гетьманства й султан неповинен будувати там фортець та утримувати війська; кордони козацької України в результаті спільних дій мають досягати Перемишля, Мінська й Путивля; султан не має права укладати без згоди гетьмана союзи з Річчю Посполитою та Московською державою; Константинопольський патріарх повинен вільно обиратися на архієрейському соборі й перебувати на престолі до своєї смерті; турецькі урядовці мали писати листи до Чигирина українською мовою, а посли від Османської імперії вміли нею розмовляти. Бенєвського такі вимоги гетьмана та «всього Війська Запорозького»: гетьманська влада має поширюватися на Київське та Брацлавське воєводства, до яких повинні були прилучитися частини Полісся (Пінський, Мозирський і Річицький повіти), Волинського («по Горинь») та Подільського («по Меджибіж») воєводств; на території Українського гетьманства заборонялися «королівщини», польська шляхта не мала права там не лише проживати, але й мати землі та маєтності; всілякі урядові посади, включно з сенаторськими у Київськім воєводстві, повинні належати лише православній шляхті, а у Брацлавськім і Чернігівськім воєводствах поперемінно мали урядувати католики і православні; коронне військо могло перебувати в Україні лише за викликом гетьмана; козаки мали вільно пересуватися в межах цілої Речі Посполитої без сплати мита; визнати «вольності» православних і скасувати унію на українських землях; православні єпископати в Луцьку, Львові, Перемишлі та Холмі мали підпорядковуватися владі київського митрополита; православна віра та українська мова повинна була визнаватися як у церквах, так і в трибуналах, судах та сеймах; 9) заснування другої Академії в Києві на правах із Краківською та скасування єзуїтських навчальних закладів в Україні; повернення Православній церкві відібраної уніатами власності та дозвіл на участь у вальному сеймі Речі Посполитої митрополита і пяти православних єпископів.Як виявилося невдовзі після одруження, Люба була небайдужою до «зеленого змія» й, поки її чоловік перебував у військових походах, напивалася і, як засвідчує тогочасний документ, «робила різні злодійства». Останній на вимогу московського царя Олексія Михайловича в березні 1677 року відправив свого довголітнього суперника в почесне заслання до Москви,
План
Зміст
Вступ
1. Дитинство та юність славного гетьмана України
2. Дорошенко воєначальник і політик
3. Сімейна доля Петра Дорошенка та останні роки його життя
4. Дорошенко у літературних згадках
Висновок
Використана література
Вывод
Отже, своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко повністю підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, обєднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу.
На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу.
Три сильні держави того часу - Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для успішного ведення бойових дій у війні з Польщею звернувся за допомогою до султанської Туреччини. Та, нажаль, руйнації, розорення турками й татарами українських міст і сіл, знищення та захоплення в неволю людей обернули прихильне ставлення народу до гетьмана в обурення та прокляття.
Також, слід згадати і той факт, що на жаль, сьогодні в Україні навіть відсутній памятник гетьманові. Очевидно, що на встановлення достойного монумента на честь Петра Дорошенка заслуговує не тільки містечко Чигирин на Черкащині, але й Прилуки на Чернігівщині, Богуслав на Київщині, а, можливо, і столичний Київ.
Виникає також і закономірне питання: а чи хоча б один з наших вищих урядовців та дипломатів під час перебування у Москві відвідав та схилив голову перед прахом гетьмана, могила якого знаходиться всього за 120 кілометрів від російської столиці? Чи багато майданів і вулиць у містах незалежної України, які у свій час так мужньо боронив від різних зайд гетьман Петро Дорошенко, названі на його честь?
Список литературы
1. Хорунжий Ю. М. Вступна стаття / Старицька-Черняхівска Л.М. Вибрані твори. - К.: Наукова думка, 2000. - 848 с.
2. Баран Є.М. Українська історична проза другої половини ХІХ - ХХ століття і Орест Левицький. -Львів; Логос, 1998. - 144 с.
3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., Наукова думка., 1991. - 96 с.
4. Старицька-Черняхівска Л.М. / Гетьман Дорошенко/ Вибрані твори. - К.: Наукова думка, 2000. - 848 с.