Проблема екзистенціально-антропологічного тлумачення принципів феноменологічної рефлексії. Відношення, що утворене буттям та характером людської присутності у світі. Ситуація розширення людської присутності. Морально-етична реконструкція феномену події.
Аннотация к работе
Якщо в класичній філософії метафізика звязує існування і пізнання в єдність думки й мислячого (ego cogito), то у філософії ХХ ст. цей звязок виявляється маргінальною формою рефлексії, що намагається відновити втрачену єдність світу пізнання та життєвого світу. Однак, на відміну від теоретичного, практичний розум не відмовляється від існування на користь мислення, але утворює топос мислячого сущого, яке пізнає світ не ззовні, а зсередини з точки зору своєї життєвої присутності в світі. Згодом такий підхід став основою екзистенціально-феноменологічного напряму філософії як позиції, з точки зору якої переживання протиставляється пізнанню, бо утворює на відміну від субєкт-обєктної, ситуацію безпосередньої присутності людини в самому бутті (А. Разом із тим потрібно зазначити, що центральна ідея філософії Бахтіна, що зазначається рубрикою “феноменологія і вчинок”, залишається все ще недостатньо розробленою при тому, що саме це питання звязує пізнання та свідомість як сутність й існування, інакше кажучи, робить пізнання світу ситуацією людського існування у світі. Мета дослідження - розкрити у формі категоріальної моделі морально-етичну спрямованість феноменологічної установки, у якій мислення не протиставляє себе світові як субєкт - обєкту, але рефлексує та пізнає речі зсередини самої реальності з погляду безпосередньої присутності людського буття у світі.