Дослідження основних джерел походження теорії геополітики на теренах України та оцінка її еволюції у світовому контексті. Характеристика концептуальних засад національних геополітичних шкіл Заходу та Росії у другій половині ХХ – початку ХХІ століть.
Аннотация к работе
Як наслідок цих перетворень - проблема історичного осмислення глобалізаційних процесів та геополітики, що ввійшла до числа провідних тем сучасних досліджень як на світовому рівні, так і в Україні. По-третє, недосконалість системи формування геополітичної стратегії у структурах законодавчої та виконавчої влади в Україні спонукає до реформування системи геополітичної освіти та виховання, яке має враховувати зміну парадигм геополітики. Актуальність теми також посилюється і тому, що дослідження історії становлення та розвитку наукових основ геополітики не тільки формує й доповнює загальну неупереджену вітчизняну історію геополітики, а й сприяє процесу духовного відродження нації. Поряд з високим рівнем загального осмислення геополітики в зарубіжних наукових колах й у вітчизняних теоретичних здобутках в Україні майже відсутні дослідження механізмів геополітичної самоідентифікації та самопозиціонування України на світовій арені, які, по-перше, базувалися б на вітчизняному досвіді і традиціях і, по-друге, були б спрямовані на пошуки оптимальної моделі сучасного геополітичного розвитку України. відтворити цілісну картину історії досліджень з геополітики в Україні у ХХ та на початку ХХІ століття;Вперше в політологічній науці відтворено цілісну історико-наукову картину розвитку української геополітики у світовому контексті, виявлено основні історичні закономірності та тенденції формування теорії та практики національної школи геополітики. Дослідження джерел, що висвітлюють етапи становлення геополітики як наукового пізнання, показує певну закономірність та спадковість у розвитку основних геополітичних ідей та їх тісний звязок із розвитком світу й конкретної держави, що й сприяло зародженню національних геополітичних шкіл. Розроблено періодизацію еволюції вітчизняних геополітичних ідей, яка включає: загальнофілософський етапи (від найдавніших часів - XVI ст.), який характеризується зародженням географічного детермінізму; географічний етап (XVII - остання третина ХІХ ст.), характеризується вивченням політики держави, виходячи з географічного положення; геополітичний етап (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) характеризується вивченням держав як просторово-географічних феноменів і осягнення природи їхньої взаємодії між собою. Історико-політологічний аналіз поглядів у країнах-членах НАТО на розвиток міжнародних відносин дозволив констатувати, що одвічний дуалізм - протистояння сухопутної могутності (СРСР) морській (США) досяг максимальної напруги в часи “холодної війни” 1946 - 1991 рр. і трактувався у рамках традиційної дуалістичної парадигми геополітики. Відтворено цілісну картину історії досліджень з геополітики в Україні у ХХ та на початку ХХІ століття і запропоновано такий хронологічний поділ геополітичного періоду розвитку української геополітики: підготовчий етап (1900 - 1918 рр.) характеризується появою нових геополітичних ідей стосовно державного суверенітету України; класичний етап (1919-1990 рр.) характеризується багатою і різноманітною науковою та практичною спадщиною, що включила в себе відповідно вчення про географічні образи державно-територіальних утворень, геополітичну структуру світу та ідеї контролю над простором, котрі утворюють засади кожної національної школи геополітики.
Вывод
геополітичний національний концептуальний
Вперше в політологічній науці відтворено цілісну історико-наукову картину розвитку української геополітики у світовому контексті, виявлено основні історичні закономірності та тенденції формування теорії та практики національної школи геополітики.
1. Зясовано, що джерелами походження теорії геополітики на теренах України є твори мислителів Давньої Русі, в яких розкривається визначальний вплив географічного фактора на історичний розвиток суспільства та твори українських мислителів Нового часу, котрі здійснювали вивчення політики держави, виходячи з географічного положення, із зайнятої нею території.
2. Дослідження джерел, що висвітлюють етапи становлення геополітики як наукового пізнання, показує певну закономірність та спадковість у розвитку основних геополітичних ідей та їх тісний звязок із розвитком світу й конкретної держави, що й сприяло зародженню національних геополітичних шкіл. Особливості останніх виражаються в акцентах поглядів на геополітику і її практичних рекомендаціях. При цьому, зазвичай, виокремлюють три найбільші школи, які відрізняються своїми принциповими положеннями: німецьку, французьку, англо-американську. На відміну від інших геополітичних шкіл, для німецької та англо-американської характерною особливістю є конструювання глобальних геополітичних моделей світу. Суть пошуків французької школи геополітики зводиться до визначення ролі Франції у інтеграційних процесах Європи, ідентичності Європи у цивілізаційних координатах та визначення шляхів і методів організації європейського простору. Суть же пошуків представників російської геополітичної школи зводиться до визначення ідентичності Росії у цивілізаційних координатах та визначення шляхів і методів організації євразійського простору.
3. Концептуальні засади української геополітичної школи та її історія значно відрізняються від традиційно структуризованих і поступово прогресуючих у своєму кумулятивістському русі за обсягом накопичених знань геополітичних шкіл країн Заходу і Росії. Феномен української геополітики парадоксальний у тому відношенні, що вона протягом майже всієї своєї історії перебувала в непевному стані буття-небуття. Її динамізм був не стільки науково-суттєвим, скільки науково-буттєвим. “Бути чи не бути?” - питання, яке визначало не тільки зусилля подвижників української геополітики, отже, і виживання останньої та Української держави загалом, а й значною мірою, сам зміст цих зусиль, тобто характер та динаміку її компонентів і структури. Тільки з огляду на постійне відтворення головних складників української геополітики вона могла існувати й існувала за часів бездержавності, але за цих умов важко було сподіватися на її постійний і значний прогрес.
Розроблено періодизацію еволюції вітчизняних геополітичних ідей, яка включає: загальнофілософський етапи (від найдавніших часів - XVI ст.), який характеризується зародженням географічного детермінізму; географічний етап (XVII - остання третина ХІХ ст.), характеризується вивченням політики держави, виходячи з географічного положення; геополітичний етап (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) характеризується вивченням держав як просторово-географічних феноменів і осягнення природи їхньої взаємодії між собою.
4. Історико-політологічний аналіз поглядів у країнах-членах НАТО на розвиток міжнародних відносин дозволив констатувати, що одвічний дуалізм - протистояння сухопутної могутності (СРСР) морській (США) досяг максимальної напруги в часи “холодної війни” 1946 - 1991 рр. і трактувався у рамках традиційної дуалістичної парадигми геополітики. Процеси глобалізації, що відбуваються у сучасному світі, не завжди знаходять адекватне відображення в теоретичних побудовах геополітиків, які ґрунтуються лише на дуалістичній парадигмі геополітики. Відповідно, з кінця 1990-х рр., процеси глобалізації трактуються у контексті цивілізаційної, геоекономічної та інформаційної парадигм геополітики.
Встановлено, що сьогодні існують певні протиріччя між геополітичними школами Заходу та Росії щодо бачення перспектив розвитку світового геополітичного простору. Це обумовлено державноцентричними світоглядно-доктринальними настановами та відмінними національними традиціями структуризації геополітичного простору. Разом з тим формування геополітики і геостратегії провідними державами Заходу та Росії в умовах глобалізації ґрунтуються на дуалістичній, цивілізаційній, геоекономічній та інформаційній парадигмах геополітики.
5. Відтворено цілісну картину історії досліджень з геополітики в Україні у ХХ та на початку ХХІ століття і запропоновано такий хронологічний поділ геополітичного періоду розвитку української геополітики: підготовчий етап (1900 - 1918 рр.) характеризується появою нових геополітичних ідей стосовно державного суверенітету України; класичний етап (1919-1990 рр.) характеризується багатою і різноманітною науковою та практичною спадщиною, що включила в себе відповідно вчення про географічні образи державно-територіальних утворень, геополітичну структуру світу та ідеї контролю над простором, котрі утворюють засади кожної національної школи геополітики. Особливістю даного періоду є збереження за радянських часів геополітичної наукової спадщини України переважно у закордонних наукових установах; етап геополітичного романтизму (1991-1994 рр.) повязаний з вибором України зовнішньополітичної стратегії й визначення власних національних інтересів. Головний геополітичний інтерес України на той час - бути поза Росією. Де бути й з ким - це вважалося питанням другорядним. Цей період характеризується відсутністю ефективних аналітичних систем для орієнтації в геополітичному просторі, що супроводжувалося езотеричними техніками створення геополітичної картини світу. До таких можна віднести всякого роду глобалістські візії та доктрини, міфологічні образи постбіполярного світу; етап геополітичної ідентифікації (1995-2000 рр.) характеризується трансформацією чорно-білих схем геополітичного мислення у більш різноманітний досвід стратегічного планування політики. Цей період повязаний із становленням геополітики як науки та навчальної дисципліни у системі державного управління, а також у системі НАН України та системі вищої освіти України. Особливістю даного етапу є активне використання традиційних схем української геополітики у пошуках рішень у контексті трикутника “Захід - Росія - Україна”; етап інституалізації геополітики в науковому просторі України (2000 р. - по даний час), що характеризується функціонуванням ефективних аналітичних схем для орієнтації у сучасному геополітичному просторі. Цей етап повязаний із розвитком геополітичної науки України в контексті світової геополітики, що репрезентовано переходом від дуалістичної парадигми геополітики до цивілізаційної, геоекономічної та інформаційної.
6. Визначено роль провідних наукових установ і організацій у проведенні системних досліджень з геополітики в Україні. Зокрема: Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту міжнародних проблем, Інституту народознавства НАН України; Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України; Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України; Національної академії державного управління при Президентові України; Національної академії оборони України; Київського національного університету імені Т. Шевченка; Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.
7. Значний внесок у розвиток геополітики суверенної України зробили такі вітчизняні вчені, як С. Василенко, М. Багров, В. Булгаков, О. Бодрук, П. Масляк, М. Михальченко, В. Смолянюк, Г. Ситник, Ж. Панченко, В. Крисаченко, М. Кулініч, Ф. Рудич, М. Шевченко, М. Шульга та ін. Вони розробили теоретичні основи геополітики й практичні рекомендації щодо формування перспективної моделі геополітичної стратегії сучасної України. В той же час єдина геополітична концепція в Україні відсутня.
8. Розроблено і запропоновано рекомендації для ефективного вирішення проблем національної та міжнародної безпеки, провідними ідеями яких виступають: обєднання потенціалу різних державних і соціальних інститутів з метою дослідження і розробок актуальних питань взаємодії різних країн і народів в економічній, екологічній і соціальних галузях; обґрунтування єдиних моделей оцінки обороноздатності держави і стану збройних сил, правового регулювання і контролю їхньої діяльності. На нашу думку, важливою складовою цього механізму має стати секція “Геополітика і безпека”, яка обєднувала б у собі інститути, центри і асоціації. Її діяльність, перш за все, повинна забезпечувати формування наукової бази для вироблення оптимальних рішень державної і міжнародної політики. У роботі секції також необхідно передбачити організацію низки внутрішніх і міжнародних дослідницьких проектів; проведення національних і міжнародних конгресів; видання спеціалізованого журналу “Геополітика і безпека”, наукових праць і монографій; формування енциклопедичних знань в галузі геополітики, геоекономіки та проблем національної безпеки і оборони.
Список литературы
1. Луценко А.В. Геополітика: роль і можливості системи освіти в підготовці магістрів державного управління / А.В. Луценко // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: “ІНТАС”, 2009. - Вип. 40. - С. 103-112.
2. Луценко А.В. Становлення геополітики як науки в системі національної академії наук України / А.В. Луценко // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2009. - Випуск 12. - С. 155-158.
3. Луценко А.В. Витоки української геополітики та особливості її розвитку / А.В. Луценко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008. - Том ХХ. - С.488-495.
4. Луценко А.В. Геополітичний образ України у науковій та навчальній літературі сучасної Росії / А.В. Луценко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008. - Том ХХІ. - С.424-431.
5. Луценко А.В. Еволюція геополітичної думки у країнах-членах НАТО у другій половині ХХ століття / А.В. Луценко // Вісник Національної академії оборони України. Збірник наукових праць. ? 2007. - № 1(3). - С.39-44.
6. Луценко А.В. Історичні традиції та сучасні тенденції розвитку геополітичної думки у країнах Заходу / А.В. Луценко // Воєнна історія. - 2007. - № 4-6. - С. 67-75.
7. Луценко А.В. Історія України під геополітичним кутом зору в працях вітчизняних дослідників / А.В. Луценко // Військово-науковий вісник. Випуск 9. - Львів: ЛВІ, 2007. - С. 100-109.
8. Луценко А.В. Досвід геополітичного виховання в Росії / А.В. Луценко / Філософсько-соціологічні та психолого-педагогічні проблеми формування особистості офіцера Збройних Сил України: Збірник наукових праць. - К.: НАОУ, 2007. - С. 62-65.