Географія культури: проблеми теорії, методології та методики дослідження - Автореферат

Проте до цього часу не були досліджені історія зародження та розвитку географії культури, її головні атрибути - теорія і методологія та проблеми структуризації. Географію культури, як окремий науковий напрямок, на наш погляд, у структурі антропогеографії (суспільної географії) вперше виокремив визначний німецький географ Фрідріх Ратцель (1844-1904 рр.). Актуальність вищенаведеної проблематики зумовила вибір теми дослідження, в якому ми спробуємо дати своєрідний вступ у теорію і методологію сучасної географії культури, запропонуємо своє бачення її структури. Дисертаційне дослідження безпосередньо повязане з головними напрямками науково-дослідної роботи кафедри економічної і соціальної географії та географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема, з темами: “Економіко-, соціально-, еколого-і політико-географічні проблеми західноукраїнського прикордоння”, № держреєстрації 0103U001081 (автором розроблено оригінальну дрібномасштабну картографічну модель етнографічної регіоналізації прикордонної Івано-Франківської області); “Економіко-, соціально-, еколого-і політико-географічні дослідження Західного регіону України у руслі європейської інтеграції і глобалізаційних процесів”, № держреєстрації 0105U004931 (автором розроблено дві оригінальні дрібномасштабні картографічні моделі етногеокультурної ситуації одного із західноукраїнських регіонів - Чернівецької області); “Рекреаційна оцінка природних та історико-культурних ресурсів для розробки проекту організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів Ужанського національного природного парку”, № держреєстрації 0103U006132 (автором запропоновано геокультурну методику дослідження просторово-часових аспектів заселення верхівїв р.У першому розділі дисертації „Теоретичні положення географії культури” розглядаються категорія „культура” та її суспільно-географічний зміст, поняття „культура” і „цивілізація” та формування культурно-географічного підходу. У країнах середньо-східної Європи, у тому числі в Україні, поняття “культура” набуває поширення в першій третині ХІХ ст. На наш погляд, найкращим визначенням категорії “культура” є її розуміння як сукупності матеріального і духовного надбання людства, нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії, яке передається від покоління до покоління. Географія культури - одна з самостійних ділянок (галузей) суспільної географії, що досліджує геопросторову (територіальну) організацію сфери культури в цілому або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем): етнологічних, релігійних та історико-культурних. Найважливішими факторами, які впливають і впливатимуть у майбутньому на структуризацію географії культури є: а) структура суспільної географії; б) структура сфери культури, як обєкта дослідження географії культури; в) взаємозвязки географії культури з іншими науками.У географії культури як і в будь-якому іншому науковому напрямку важливу роль відіграють методи дослідження (??????? - з грецької, шлях до чогось, відстежування, дослідження). Конкретнонаукові методи дослідження у географії культури включають дві підсистеми методів - міждисциплінарних та спеціальних. Останній займає особливе місце у географії культури. Висловимо припущення, що для географії культури спеціальні методи, це: культурно-цивілізаційний; геокультурних кілець; геокультурного районування. Особливе місце в географії культури займають естетично-аксіологічні дослідження.У дисертаційному дослідженні розроблений своєрідний вступ у теорію і методологію української географії культури, запропоновано своє бачення її структури, що є вирішенням важливої наукової проблеми. Географія культури - одна з самостійних ділянок (галузей) суспільної географії, що досліджує геопросторову (територіальну) організацію сфери культури в цілому або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем): етнологічних, релігійних та історико-політичних. У своїй фундаментальній праці “Географія в 17 книгах” він значну увагу присвятив питанням географії культури. Проблеми теорії і методології географії культури розглядаються вченим, зокрема, у двох творах: “Нинішня географія” (1905 р.) та “Основи землезнання України. Виходячи із вищезазначеного предмета дослідження географії культури, - основним поняттям (категорією) географії культури є геопросторова (територіальна) організація культури (ГОК) в цілому або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертаційному дослідженні розроблений своєрідний вступ у теорію і методологію української географії культури, запропоновано своє бачення її структури, що є вирішенням важливої наукової проблеми. 1. Географія культури сформувалась на перетині суспільної географії та культурології, подібно як економічна географія з економічною наукою тощо. Географія культури є окремою, поряд з економічною географією, соціальною географією, політичною географією, галузевою (аналітичною) суспільно-географічною наукою. Географія культури - одна з самостійних ділянок (галузей) суспільної географії, що досліджує геопросторову (територіальну) організацію сфери культури в цілому або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем): етнологічних, релігійних та історико-політичних.

2. З категорією культура дуже тісно повязане поняття “цивілізація” (лат. civilis - громадянський, державний). Загальне розуміння цивілізації було розвинуте французькими вченими у XVIII ст. Україна належить до східно-християнської (православної за С. Гантінґтоном) цивілізації. На заході, по кордону із Польщею, Словаччиною та Угорщиною, наша країна безпосередньо межує із західно-християнською (західною) цивілізацією. Тому західні цивілізаційні впливи, особливо у західній частині країни, у нашій державі є відчутними і традиційними. В той же час впливи східної (російської) геокультури залишаються досить міцними. В цьому плані, на нашу думку, для України є надзвичайно важливим “очищення” її цивілізаційного східно-християнського (візантійського) субстрату. Водночас повинна зберігатись і розширюватись відкритість західним геокультурним впливам. Цивілізаційний підхід у географічних дослідженнях культури, на нашу думку, розпадається на три напрямки. Перший - дослідження культурно-цивілізаційного положення (своєрідних цивілізаційних координат). Це положення може вивчатися на різних ієрархічних рівнях, провідними серед яких є макро- та мезорівень. Другий - виявлення цивілізаційних взаємовпливів (культурних дифузій, запозичень, інновацій тощо). Слід мати на увазі, що ці взаємовпливи є історично зумовленими і можуть мати у різні часові періоди різне цивілізаційно-географічне спрямування, а також різну реґіональну привязку. Третій - вивчення культурно-цивілізаційної реґіоналізації окремих територій - макрореґіонів та країн. В останньому випадку мова може йти, як правило, лише про прояви культурно-цивілізаційних реґіональних відмінностей. Чим більше у суспільно-географічні дослідження буде впроваджуватись цивілізаційний підхід, тим більше буде культуризуватись суспільна географія.

3. У формуванні культурно-географічного підходу виділяються чотири періоди. Перший - античний (VI ст. до Хр. - V ст.). Другий - середньовічний (V ст. - XVII ст.). Третій - новий (XVIII ст. - перша половина ХХ ст.). Четвертий - (друга половина ХХ ст. - наш час). Зачинателем культурно-географічного підходу треба вважати визначного представника античного періоду Страбона (63 р. до Хр. - 23 р.). У своїй фундаментальній праці “Географія в 17 книгах” він значну увагу присвятив питанням географії культури. Можна вважати, що географію культури як науковий напрямок започатковано у працях німецького географа Фрідріха Ратцеля (1844-1904). Найповніше геокультурні погляди вченого представлені в його тритомному творі “Volkerkunde” (Народознавство), що вийшов у 1885-88 рр. На думку вченого, найважливішими культурними надбаннями, які роблять народи культурними є: розум, мова і релігія.

Основними національними школами географії культури є німецька, французька, британська, американська, а також польська та російська. В розвитку української географії культури виділяються три періоди: середньовічний (ХІІ-XVIII ст.); новий (ХІХ ст. - перша половина ХХ ст.); новітній (друга половина ХХ ст. - наш час). Можна припустити, до певної міри, що започаткував українську географію культури вчений-орієнталіст та мандрівник Василь Григорович-Барський (1701-1747). Початок географії культури, як окремому науковому напрямкові української суспільної географії поклав фундатор української національної географії - академік Степан Рудницький (1877-1937). Проблеми теорії і методології географії культури розглядаються вченим, зокрема, у двох творах: “Нинішня географія” (1905 р.) та “Основи землезнання України. Антропогеографія” (1926 р.). С. Рудницький розрізняв географію культури (культурну географію) у “широкому” та “вузькому” (“тіснішому”) значенні. Першу, очевидно під впливом німецької школи, він ототожнював з усією антропогеографією, тобто в сучасному розумінні суспільною географією, другу вважав підсистемою останньої. Загалом, вчений підкреслено виступав проти першого розуміння культурної географії.

4. Термін “геокультура” (“географія культури”) в українській науковій мові вперше вжив у 1950 р. в праці “Риси характерології українського народу” український вчений-психолог та філософ Олександр Шумило фон Кульчицький. Відомий український поет та есеїст Євген Маланюк (1897-1968) популяризував термін “геокультура” починаючи з 1953 р. Він його повязував з терміном “геополітика”. З 1990 рр. термін геокультура починає широко вживатись в українській суспільній географії. Назва наукового напрямку “географія культури” володіє кращою деривативністю (можливістю утворення похідних), ніж “культурна географія”. Це стосується перш за все терміну “геокультура”, “геокультурний” тощо. Виходячи із вищезазначеного предмета дослідження географії культури, - основним поняттям (категорією) географії культури є геопросторова (територіальна) організація культури (ГОК) в цілому або її окремих найважливіших форм прояву (підсистем). В сучасній українській суспільній географії крім загальноприйнятого широкого розуміння терміну географія культури (як підсистеми суспільної географії) є ще вузьке розуміння цього терміну - як підсистеми (другого порядку) економічної географії. Остання вивчає географію бібліотек, музеїв, театрів, кінотеатрів тощо.

5. Поряд із термінами і поняттями важливим елементом змісту будь-якої науки, і географії культури зокрема, є обгрунтування власних ідей. Тобто, у нашому випадку, висунення і обгрунтування власних геокультурних ідей. Вони можуть бути відродженням культурно-цивілізаційних ідей минулого, але одночасно також базуватись і на сучасних реаліях. В цьому плані, на наш погляд, непогані перспективи має геокультурна ідея “Київ - новий Константинополь” вперше висунута у ХІІ ст. Київ має давні християнсько-цивілізаційні традиції. Він розташований у фокусі (центрі) східного християнства (православя), макроареал якого простягається від Чорногорії до Уралу і від Білорусі до Грузії / Вірменії. На надзвичайну важливість Константинополя (Візантії) для нашої геокультури вказували багато українських вчених, митців, релігійних та громадських діячів. На цьому ж наголошували і наголошують представники обох українських національних церков - православної та греко-католицької. Константинополь (Стамбул) зараз знаходиться у кордонах ісламської Туреччини. Така ситуація збережеться, очевидно, в найближчому майбутньому. Тому геокультурна ідея “Київ - новий Константинополь” має, на нашу думку, добрі перспективи ще одного відродження та подальшого розвитку і наповнення новим змістом.

6. Базуючись на підходах багатьох вчених, особливо географів, висловлюємо припущення про існування принаймі двох геокультурних закономірностей. Перша - закономірність територіального (просторового) інерційно-дериваційного поширення культури. Наприклад, етнічний термін “русини” виник у Х ст. Це похідна назва державотворчого етносу від назви країни “Русь” зі столицею у Києві (ІХ-ХІІ ст.). З кінця XVI ст. у центрально-східній Україні етнонім русини поступово витісняється назвою українець та, рідше, малорус. На західних українських землях, особливо тих, що були у складі Австро-Угорщини - Галичині та Буковині, назва русини утрималась до початку ХХ ст., а на Закарпатті - до середини ХХ ст. Як бачимо, назва русин в ареалі свого виникнення зараз практично зникла, а на території свого найпізнішого поширення існувала донедавна. Етнонім русини і в наші дні продовжує існувати (у згасаючій формі) на крайній західній периферії розселення українців - на Закарпатті та словацькій Лемківщині (Пряшівщині). Друга - закономірність західного вектору розвитку осередків культури і цивілізації. Зауважимо, що індійська та китайська цивілізація тут до уваги не беруться. Аналіз осередків зародження та домінування культури показує, що їхня часова послідовність має чітко виражену західну геопросторову спрямованість. Ця схема впродовж близько шести тисяч років виглядає приблизно так: IV-ІІІ тис. до Хр. - Шумер (Месопотамія); ІІІ-ІІ тис. до Хр. - Стародавній Єгипет; І тис. до Хр. - Давня Греція; І тис. - Рим і Візантія; ХІ-XV ст. - Північна Італія; XVI-XVII ст. - Нідерланди; XVIII-ХІХ ст. - Велика Британія; ХХ-поч. ХХІ ст. - США.

7. Структуризація географії культури базується на таких основах. По-перше, на розвитку української, зокрема і діаспорної, географії культури у першій половині ХХ-го століття. По-друге, на врахуванні основних закономірностей та особливостей зарубіжних геокультурних досліджень, в основному у ХХ-му столітті. По-третє, на специфіці розвитку, відносно молодої науки, другої половини ХХ-го століття, - культурології. По-четверте, на найновіших та нечисленних наукових розвідках української суспільної географії з геокультурної проблематики. Виходячи із вищенаведеного, на нашу думку, географія культури складається з трьох головних та трьох неголовних галузей. Головні галузі - етногеографія культури (етнокультурна географія), географія релігії (сакральна географія), історична географія культури (історико-культурна географія). Ці галузі можна ще назвати сформованими або традиційними, особливо дві перші. Етнокультурна географія сформувалась на перетині географії культури та етнології, а також естетики. Сакральна географія виникла на перетині географії культури та релігієзнавства, а також теології. Історико-культурна географія формується на перетині географії культури та історії, а також політології. Неголовні галузі (перспективні або такі, що формуються) - культурно-географічна топоніміка (геотопоніміка), антропологічна географія культури та географія культурних інновацій (географія інкультурацій або інкультураційна географія). Ці три галузі (напрямки) сформувались на перетині географії культури і топоніміки, антропології та інших наук.

8. Методологія географії культури, порівняно з економічною, соціальною, політичною географією та демогеографією, розвинута найменше. Для геокультурних досліджень пропонується трирівнева система методів - філософські, загальнонаукові та конкретнонаукові. Загальнонаукові методи поділяються на традиційні та нові. Найосновнішим з традиційних методів для географії культури є безперечно порівняльно-історичний. Конкретнонаукові методи дослідження у географії культури включають дві підсистеми методів - міждисциплінарних та спеціальних. Особливе місце в геокультурних дослідженнях займає картографічний метод. Найбільш поширеними картографічними способами в, зокрема, етногеокультурних дослідженнях є способи якісного фону та картограмний. У даних дослідженнях можна виділити дві різновидності способу якісного фону - методи етнічних та етнографічних територій. Метод етнічних територій є давно відомим і відносно широко застосовуваним. Метод етнографічних територій є мало поширеним. Висловимо припущення, що для географії культури спеціальні методи, це: культурно-цивілізаційний; геокультурних кілець; геокультурного районування. Методика геокультурних досліджень відрізняється від методики інших географічних наук, зокрема тим, що для неї важливе значення має проблема кольору. Важливе значення має також геокультурна методика дослідження просторово-часових аспектів заселення окремих регіонів. Тут можливе застосування, крім басейнового підходу, порівняльно-історичного, статистичного та картографічного методів. Заселення окремого регіону (заснування і розвиток поселень) - це своєрідний процес “культуризації” даної території.

Монографії

1. Ровенчак І. І. Географія культури: проблеми теорії, методології та методики дослідження / І. І. Ровенчак. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - 240 с.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Ровенчак І. І. Карта „Чертеж украинским и черкаским городам от Москвы до Крыма” XVII ст. - одна з найстаріших карт України / С. М. Височенко, І. І. Ровенчак // Вісник геодезії та картографії. - Київ, 2000. - № 1. - С. 51-54. Особистий внесок - розкрито значення вказаної карти для розвитку української національної картографії та географії культури.

2. Ровенчак І. І. Передумови видання Г. Величком „Народописної карти українсько-руського народу” / І. І. Ровенчак // Вісник геодезії та картографії. - Київ, 2001. - № 1. - С. 50-55.

3. Ровенчак І. І. Геокультурна реґіоналізація України у працях Володимира Кубійовича / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2001. - Вип. 3. - С. 49-51.

4. Ровенчак І. І. Культурногеографічні погляди та ідеї Степана Рудницького / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2002. - Вип. 6. - С. 40-42.

5. Ровенчак І. І. Українська географія релігії: історія формування та предмет дослідження / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2004. - Вип. 9. - С. 75-79.

6. Ровенчак І. І. Геопросторові аспекти етнокультурної ситуації у Кримській автономії / І. І. Ровенчак, С. П. Смолянінов // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия „География”. - Симферополь, 2004. - Т. 17. - № 4. - С. 261-266. Особистий внесок - розкрито територіальні особливості розселення росіян, українців і кримських татарів в Автономній республіці Крим.

7. Ровенчак І. І. Картографування реґіональних етнокультурних відмінностей як нова наукова проблема / І. І. Ровенчак // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. - Харків, 2004. - Вип. 4. - С. 249-251.

8. Ровенчак І. І. Геокультурне значення твору „Шкільна мапа України” Павла Тутковського / І. І. Ровенчак // Вісник геодезії та картографії. - Київ, 2004. - № 4. - С. 47-51.

9. Ровенчак І. І. Категорія “культури” у суспільній географії / І. І. Ровенчак // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Львів, 2004. - Вип. 30. - С. 274-277.

10. Ровенчак І. І. Внесок Павла Тутковського в розвиток географії культури в Україні / І. І. Ровенчак // Київський географічний щорічник. - Київ, 2004. - Вип. 4. - С. 110-116.

11. Ровенчак І. І. Геокультурний вплив французької наукової школи на творчість українського географа Григорія Величка / І. І. Ровенчак // Вісник геодезії та картографії. - Київ, 2005. - № 1. - С. 45-48.

12. Ровенчак І. І. Картографічний метод в геокультурних дослідженнях / І. І. Ровенчак // Картографія та вища школа. Зб. наук. праць. - Київ, 2005. - Вип. 10. - С. 148-152.

13. Ровенчак І. І. Геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2005. - № 11. - С. 13-15.

14. Ровенчак І. І. Карта етнокультурної реґіоналізації українського народу - новий елемент змісту Національного атласу України / І. І. Ровенчак // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. - Харків, 2005. - Вип. 5. - С. 134-137.

15. Ровенчак І. І. Атласне картографування етнокультурних відмінностей реґіонів України / І. І. Ровенчак // Вісник геодезії та картографії. - Київ, 2005. - № 3. - С. 16-17.

16. Ровенчак І. І. Етнокультурна характеристика Автономної республіки Крим як напрям пошуково-творчої роботи студентів / І. І. Ровенчак // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. - Харків, 2006. - Вип. 6. - С. 188-191.

17. Ровенчак І. І. Система методів у географії культури / І. І. Ровенчак // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Львів, 2006. - Вип. 33. - С. 344-349.

18. Ровенчак І. І. Геопросторові аспекти етнокультурної ситуації у Кримській автономії / І. І. Ровенчак, С. П. Смолянінов / Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - № 84. - С. 90-92. Особистий внесок - розкрито територіальні особливості розселення росіян, українців і кримських татарів в Автономній республіці Крим.

19. Ровенчак І. І. Культура та цивілізація: географічний підхід / І. І. Ровенчак // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - Львів, 2006. - Вип. 17. - С. 42-47.

20. Ровенчак І. І. Етнокультурна географія - одна із основних підсистем географії культури / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2006. - Вип. 14. - С. 122-125.

21. Ровенчак І. І. Картографічний метод в сакрально-географічних дослідженнях / І. І. Ровенчак // Картографія та вища школа. Зб. наук. праць. - Київ, 2006. - Вип. 11. - С. 213-216.

22. Ровенчак І. І. Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2007. - Вип. 15. - С. 7-11.

23. Ровенчак І. І. Антропологічна географія культури - підсистема географії культури / І. І. Ровенчак // Часопис соціально-економічної географії. - Харків, 2007. - Вип. 2. - С. 94-96.

24. Ровенчак І. І. Геокультурні засади розробки середньомасштабної карти „Лемківщина” / І. І. Ровенчак // Геодезія, картографія, аерофотознімання. - Львів, 2007. - Вип. 69. - С. 167-172.

25. Ровенчак І. І. Сакральна географія: проблеми сутності та структурування / І. І. Ровенчак // Київський географічний щорічник. - Київ, 2007. - Вип. 7. - С. 47-56.

26. Ровенчак І. І. Напрямки наукової діяльності Степана Рудницького в географії культури / І. І. Ровенчак // Історія української географії. - Тернопіль, 2007. - Вип. 16. - С. 119-121.

27. Ровенчак І. І. Структура географії культури / І. І. Ровенчак // Український географічний журнал. - Київ, 2008. - № 4. - С. 45-48.

Статті

1. Ровенчак І. І. До питання уточнення меж території Гуцульщини / І. І. Ровенчак // Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні. Матер. наук. конф. Перш. світов. конгр. гуцулів (Івано-Франківськ, 17-18 серпня 1993 р.). - Івано-Франківськ, 1994. - С. 50-51.

2. Ровенчак І. І. До проблеми інтегрального геокультурного районування України / І. І. Ровенчак // Проблеми географії України. Матер. наук. конф. (Львів, 25-27 жовтня 1994 р.). - Львів, 1994. - С. 238-239.

3. Ровенчак І. І. Географія культури і релігії України / І. І. Ровенчак // Програми спецкурсів спеціальності „Економічна і соціальна географія” для студентів географічного факультету університету. - Львів: ЛДУ, 1995. - С. 81-86.

4. Ровенчак І. І. Українська географія культури: історія зародження та розвитку / І. І. Ровенчак // Історія української географії і картографії. Матер. наук. конф. (Тернопіль, 25-26 грудня, 1995 р.). - Тернопіль, 1995. - С. 117-119.

5. Ровенчак І. І. Геокультурні аспекти конфесійно-географічного поділу території України (на прикладі УГКЦ) / І. І. Ровенчак // Патріярхат. - Нью-Йорк, 1996. - Ч. 3. - С. 27-30.

6. Ровенчак І. Назви футбольних команд України: геокультурний аспект / М. Гусак, І. Ровенчак // Український футбол. - Київ, 1996. - № 26, липень. - С. 8. Особистий внесок - розкрито геокультурні особливості назв низки футбольних клубів України.

7. Ровенчак І. І. Геокультурні риси конфесійно-географічного поділу Західного реґіону України (на прикладі УГКЦ) / І. І. Ровенчак // Економіко-, соціально- і еколого-географічні проблеми західноукраїнського прикордоння / Темат. зб. наук. праць. - Львів: ЛДУ, 1997. - С. 69-78.

8. Rowenczak I. Zmiany w obrazie etnodemograficznym Lwowa w XIX i XX w. / O. Perchacz , I. Rowenczak // Kwartalnik geograficzny. - Gdansk: M. Rozak, 1997. - № 4. - S. 12-16. Особистий внесок - проаналізовано етнонаціональний склад населення м. Львова впродовж 1869-1989 рр.

9. Ровенчак І. І. Наукові погляди та ідеї Павла Тутковського в галузі географії культури / І. І. Ровенчак // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра. Зб. наук. праць. - Луцьк: Надстиря, 1998. - С. 25-26.

10. Ровенчак І. І. Геокультурне (цивілізаційне) положення України на зламі тисячоліть / І. І. Ровенчак // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. - Луцьк-Київ, 2000. - Т. 3. - С. 282-283.

11. Ровенчак І. І. Особливості змісту та структури курсу „Географія культури” / І. І. Ровенчак // Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної географічної та картографічної освіти в країнах СНД: досвід, проблеми, перспективи. Матер. ХІІ Міжнар. наук.-метод. сем. (Харків, 8- 12 вересня 2003 р.). - Вінниця, 2003. - С. 162-164.

12. Ровенчак І. І. Геокультурно-картографічний аналіз українського футболу / М. М. Гусак, І. В. Дикий, І. І. Ровенчак // Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку. Зб. наук. праць. - Київ, 2003. - Вип. 1. - С. 80-82. Особистий внесок - розкрито територіальні аспекти функціонування футбольних команд України.

13. Ровенчак І. І. Проблеми відображення етнотериторіальних особливостей українського народу в Національному атласі України / І. І. Ровенчак // Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку. Зб. наук. праць. - Київ, 2003. - Вип. 1. - С. 196-198.

14. Ровенчак І. І. Геопросторові аспекти етнокультурної ситуації у Кримській автономії / І. І. Ровенчак, С. П. Смолянінов // Геополитические и географические проблемы Крыма в многовекторном измерении Украины. Матер. Междунар. науч. конф. (Симферополь, 20-22 мая 2004 г.). - Симферополь, 2004. - С. 24-25. Особистий внесок - розкрито територіальні особливості розселення основних етносів в Автономній республіці Крим.

15. Ровенчак І. І. Українська географія культури: місце у структурі суспільної географії / І. І. Ровенчак // Україна: географічні проблеми сталого розвитку. Зб. наук. праць. - Київ: Обрії, 2004. - Т. IV. - С. 102-103.

16. Ровенчак І. І. Середньомасштабна карта „Лемківщина”: геокультурні засади розробки / І. І. Ровенчак // Національне картографування: стан, проблеми і перспективи розвитку. Зб. наук. праць. - Київ, 2005. - Вип. 2. - С. 138-140.

17. Ровенчак І. І. Проблеми законів і закономірностей у географії культури / І. І. Ровенчак // Теоретичні та методологічні проблеми суспільної географії. Зб. наук. праць на пошану Заслуж. проф. ЛНУ ім. І. Франка Олега Шаблія. - Львів: ЛНУ, 2006. - С. 104-110.

18. Ровенчак І. І. Геопросторові аспекти етнокультурної ситуації в моноетнічному реґіоні (на прикладі Львівської області) / О. М. Кушнірчук, І. І. Ровенчак // Матер. міжнар. наук.-практ. конф. „Реґіон - 2007: стратегія оптимального розвитку” (17-18 квітня 2007 р., м. Харків). - Харків, 2007. - С. 172-174. Особистий внесок - розкрито територіальні особливості розселення українців та основних етнічних меншин у Львівській області.

19. Ровенчак І. І. Київ в геокультурних ідеях України ІІ - початку ІІІ тисячоліть / І. І. Ровенчак // Географія в інформаційному суспільстві. Зб. наук. праць. - Київ: Обрії, 2008. - Т. IV. - С. 42-43.

20. Ровенчак І. І. Українська географія культури в науковій діяльності Павла Тутковського / І. І. Ровенчак // Наукові засади збалансованого розвитку реґіону. Матер. Всеукр. наук.-краєзн. конф. (1-4 жовтня 2008 р.). - Житомир, 2008. - С. 49-56.

21. Ровенчак І. І. Підходи до картографування етногеокультурних відмінностей / І. І. Ровенчак // Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку. Зб. наук. праць. - Київ, 2008. - Вип. 3.- С. 183-185.

22. Ровенчак І. І. Інкультураційна географія - одна з неголовних підсистем географії культури / І. І. Ровенчак // Реґіон - 2009: стратегія оптимального розвитку. Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (5-6 листопада 2009 р., м. Харків). - Харків, 2009. - С. 118-120.

Тези

1. Ровенчак І. До проблеми етнографо-географічного районування України / Р. Кирчів, І. Ровенчак // Сучасні проблеми географії населення в Україні. Тези доп. - Луцьк, 1993. - С. 201-202. Особистий внесок - розкрито особливості етнографічної реґіоналізації України та її ієрархічні рівні.

2. Ровенчак І. І. Історико-культурні райони Українських Карпат в системі єврокарпатського реґіону / І. І. Ровенчак // Карпати - Український міст в Європу: проблеми і перспективи. Тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 22-24 вересня 1993 р.). - Львів, 1993. - С. 181-182.

3. Ровенчак І. І. До питання історико-географічного районування України / І. І. Ровенчак // Адміністративно-територіальний устрій України крізь призму інтересів реґіонів і держави. Тези доп. конф. „Реґіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку” (Харків, березень 1994). - Харків, 1994. - С. 56-57.

4. Ровенчак І. І. Вільні економічні зони і історично-географічні реґіони України (в контексті світового досвіду) / І. І. Ровенчак // Вільна економічна зона - як форма реґіонгального розвитку. Тези міжнар. наук.-практ. конф., 5-7 квітня 1994 р., Чернівці. - Чернівці, 1994. - Ч. 1. - С. 75-76.

5. Ровенчак І. І. Географія культури (проблеми сутності і структурування) / І. І. Ровенчак // Фундаментальні географічні дослідження (стан, проблеми, напрямки). Тези доп. наук. конф., Київ, 27-29 вересня 1994 р. - Київ, 1994. - С. 166-168.

6. Ровенчак І. І. Геокультурні принципи та умови етногеографічного районування (на прикладі Українських Карпат) / І. І. Ровенчак // Тези доп. VII зїзду Українського географічного товариства (Київ, 30 травня - 1 червня 1995 р.). - Київ, 1995. - С. 66-67.

7. Ровенчак І. І. Геокультурні підходи до найменування та перейменування топонімів України / І. І. Ровенчак // Створення національного інформаційного банку географічних назв. Тези доп. І повідом. Всеукр. наук.-практ. конф. з топоніміки (Київ, 30 жовтня - 3 листопада 1995 р.). - Київ, 1995. - С. 25-26.

8. Ровенчак І. І. Етнокультурні групи Українських Карпат: принципи та умови проведення границь між ними / І. І. Ровенчак // Демографічна ситуація в карпатському реґіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття. Тези міжнар. наук.-практ. конф. (Чернівці, 15-18 травня 1996 р.). - Чернівці-Київ, 1996. - С. 338-340.

9. Ровенчак І. І. До проблеми формування термінології в географії культури / І. І. Ровенчак // Проблеми української науково-технічної термінології. Тези доп. 4-ї Міжнар. наук. конф. (Львів, грудень 1996 р.). - Львів: Львівська політехніка, 1996. - С. 201.

Карти та їх серії

1. Ровенчак І. І. Формування території Жовківщини. М 1:500 000 (2 карти) / І. І. Ровенчак // Жовківщина. Історичний нарис. - Жовква-Львів-Балтимор, 1994. - Т. І. - Фор. 1-2.

2. Ровенчак І. І. Історико-етнографічне районування. М 1:8 000 000 / І. І. Ровенчак // Україна. Навчальний атлас / Відп. ред. Л. Веклич. - Київ: ГУГКК, 1998. - С. 9.

3. Ровенчак І. І. Етногеографія. М 1:1 500 000 / І. І. Ровенчак // Навчально-краєзнавчий атлас Львівської області / Відп. ред. І. Дикий. - Львів: ВНТЛ, 1999. - С. 14.

4. Ровенчак І. І. Етногеографія. М 1:1 700 000 / І. І. Ровенчак // Львівська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина / Відп. ред. О. І. Шаблій. - Київ: Мапа, 2000. - С. 13.

5. Ровенчак І. Етногеографія. М 1:500 000 / М. Майданський, І. Ровенчак // Навчально-краєзнавчий атлас Тернопільської області / Відп. ред. І. Дикий. - Львів: ВНТЛ, 2000. - С. 16. Особистий внесок - виділено три етнографічні райони Тернопільщини.

6. Ровенчак І. І. Формування території Чернівецької області. М 1:3 000 000 (4 карти) / І. І. Ровенчак // Навчально-краєзнавчий атлас Чернівецької області / Відп. ред. І. Дикий. - Львів: ВНТЛ, 2000. - С. 3.

7. Ровенчак І. Етногеографія. М 1:1 000 000 / О. Одинський, І. Ровенчак, Я. Скрипник // Навчально-краєзнавчий атлас Чернівецької області / Відп. ред. І. Дикий. - Львів: ВНТЛ, 2000. - С. 16. Особистий внесок - методом етнічних територій виділено регіони з переважанням українців, румунів і молдован.

8. Ровенчак І. Лемківщина. М 1:275 000 / І. Ровенчак . - Львів, 2002.

9. Ровенчак І. І. Етногеографія. М 1:1 900 000 / І. І. Ровенчак // Івано-Франківська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина / Відп. ред. Т. В. Погурельська. - Київ: Мапа, 2005. - С. 13.

10. Ровенчак І. Історичні карти. М 1:2 000 000 (4 карти) / М. Дністрянський, І. Ровенчак // Дикий І. Львівська область. М 1:200 000. - Львів, 2006. Особистий внесок - виділено чотири періоди у формуванні адміністративно-територіального устрою Львівщини.

11. Ровенчак І. І. Етногеокультура. М 1:1 000 000 / І. І. Ровенчак // Чернівецька область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина / Відп. ред. Т. В. Погурельська. - Київ: Мапа, 2007. - С. 12.

12. Ровенчак І. І. Етногеографічні райони. М 1:2 000 000 / І. І. Ровенчак // Чернівецька область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина / Відп. ред. Т. В. Погурельська. - Київ: Мапа, 2007. - С. 13.

13. Ровенчак І. І. Територія розселення українців наприкінці XIV-у середині ХХ ст. М 1:10 000 000 (8 карт) / І. І. Ровенчак // Ямелинець С. Територія розселення українців у межах сучасної Польщі на середину ХХ ст. М 1:325 000. - Львів, 2008.