Протистояння українського селянства з більшовизмом на початку 20-х рр. ХХ ст. Селянська війна проти більшовицької влади. Єдиний сільськогосподарський податок та державне "окладне" страхування селянства. Демографічні наслідки Голодомору на Поділлі.
Аннотация к работе
1. Протистояння українського селянства з більшовизмом на початку 20-х рр. ХХ ст
1.1 Сутність більшовизму
Голодомор 1932-1933 рр. - народовбивство в Україні! Організований і здійснений більшовицькою тоталітарною владою, він є однією з найбільш жахливих трагедій, як українського народу, так і всієї світової цивілізації. Його масштаби вражаючі, наслідки катастрофічні - цей апокаліпсис завжди буде застереженням всьому людству. А щоб націлити сьогоднішні і прийдешні покоління на необхідність пильності, за для неповторення подібного, потрібно правдиво, обєктивно і всебічно дослідити проблематику голодомору.
В першу чергу науковцям необхідно відповісти на такі важливі питання: чому даний страшний злочин стався саме в Україні - житниці Європи? Що змусило більшовиків в мирний час свідомо знищити голодом біля 10-ти мільйонів селян-хліборобів? (На 1 січня 1932 р. селянство України становило 25 млн. 533 тис. з 32 млн. 680 тис. всього населення республіки).1
Щоб обгрунтовано дати відповідь на вказані запитання, потрібно повернутись на десятиріччя назад, у вир подій початку 20-х рр. ХХ ст. і проаналізувати причини кривавого протистояння українського (в тому числі - подільського) селянства з новоприйдешньою більшовицькою владою.
Більшовизм, як ідеологія, сформувався на початку ХХ ст. в імперській Росії. В українському радянському енциклопедичному словнику 1966 р. трактування його було таким: „Це - поєднання ідеологічних, організаційних, тактичних і теоретичних принципів, втіленням яких є марксистсько-ленінська партія. Б. означає високу принциповість у питаннях ідеології і політики, непримиренність до будь-яких збочень від марксизму-ленінізму...”2 Але, звичайно, в енциклопедичному словнику не йдеться про те, що за „непримиренністю” до своїх політичних противників, в ході утвердження „диктатури пролетаріату” (фактично - більшовицької партії), стояло їхнє масове фізичне знищення, що і підтвердила 70-я історія більшовицько-комуністичної держави, особливо 20-30 рр. ХХ ст., коли державному терору - репресіям, були піддані мільйони ні в чому не винних громадян.
Вже одразу після Жовтнового 1917 р. перевороту, який привів до влади більшовицьку партію, розпочалося масове переслідування представників колишніх правлячих станів Росії, інтелігенції, православного духовенства, козацтва, інакодумців. В ході задіяного більшовиками „червоного терору” в 1918-1922 рр., насамперед, органами ЧК та червоногвардійськими загонами, були розстріляні сотні тисяч „потенційних противників” нової влади.
„Не шукайте протягом слідства матеріалів і доказів того, що звинувачений діяв проти радянської влади. Перше запитання яке ви повинні йому поставити, якого він походження, виховання, освіченості та професії. Саме ці запитання повинні визначити долю звинуваченого. В цьому суть червоного терору” - так інструктував своїх підлеглих у 1918 р. один з керівників ЧК Лаціс.3
І більшість співробітників „надзвичайок” проявили себе жорстокими і невблаганними до людей. Про це, одним з перших, повідав світу історик С.П. Мельгунов, якому вдалося вирватися з лабет чекістів. У своїй книзі „Червоний терор в Росії, 1918-1923 рр.”, він відмічав: „Вся Росія вкрилася сіткою надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, саботажем і спекуляцією. Не було міста, не було волості, де не зявилися б відділення всесильної всеросійської Надзвичайної Комісії, яка віднині стала основним нервом державного управління... Повітові, губернські, міські (на перших порах волосні, сільські і навіть фабричні) надзвичайні комісії, залізнодорожні, транспортні та ін., фронтові або „особі відділи” Ч.К. у справах, повязані з армією. Нарешті, всякого роду „військово-польові”, „військово-революційні” трибунали і „надзвичайні” штаби, „каральні експедиції” та ін. Все це обєднується для здійснення червоного терору... Хвилями - облави, обшуки, нові облави і арешти. Беруться цілі камери із тюрем і поголовно розстрілюються. Задіюють кулемети, так, як жертв дуже багато щоб розстрілювати поодинці. Казнять 15-16 річних дітей і 60-річних стариків... ”.4
Не зупинилась більшовицька влада „диктатури пролетаріату” і перед розстрілами самих пролетарів, чиї інтереси, наче б то, вона представляла і захищала. У березні 1919 р. в м. Астрахані відбувався десятитисячний страйк робітників, які протестували проти важкого матеріального становища. Мітинг був оточений матросами-кулеметниками і розстріляний. Загинули біля 2 тис. робітників. Але на цьому не закінчилася астраханська жахлива трагедія. Нові невдоволення робітників, які місцева влада трактувала, як спробу можливого повстання, призвели до масових арештів. А отримавши телеграму голови Реввійськради Л. Троцького із змістом „розправитися безпощадно”, в місті і в порту розпочалися повальні вбивства. Розстрілювали в підвалах надзвичайок і на вулицях. Вязали руки, ноги і кидали у воду з пароплавів. Мирний мітинг робітників закінчився кривавою бойнею, в якій загинуло понад 4 тис. астраханців.