Дослідження відносин комуністичного адміністративно-ідеологічного апарату та наукової інтелігенції в умовах "Великого терору" 1937-1938 років. відповідно щодо генерацій одеських істориків. Виявлення форм і методів репресивної політики щодо вчених.
Аннотация к работе
Трагічний період 1937-1938 рр. увійшов до аналів історії українського народу як час різкого посилення і доведеного до максимуму своєї інтенсивності політичних репресій, коли було знищено багатьох людей країни, далеких від політичної практики, лікарів і вчених, вчителів й інженерів, письменників і службовців, священників і робітників. Серед представників наукової інтелігенції особливо неугодними політичним режимам були представники історичної науки, яка ніколи не була «чистою» (незалежною, незаангажованою) наукою. Постановою від 15 травня 1934 р. створювалися уніфіковані шкільні підручники з історії СРСР, всі вчителі історії повинні були відвідати курси перепідготовки, почалося видання журналу «!сторія в середній школі», який мав директивний характер для викладачів історії. Не потрапляння проімперської когорти одеських вчених-істориків «пізньоуніверситетської» генерації було повязано з тим, що в умовах посилювання тиску, як на немарксистську, так і на марксистську історіографію радянської історичної науки головною ідеєю більшовицької верхівки було придушення політичної опозиції, реальних і уявних політичних супротивників заради встановлення тоталітарного режиму особистої влади Й. В. Сталіна. За сценарієм чекістів «ВНО» була створена 1933 р. завідувачем кабінету історії в Одеському медичному інституті, раніше завідуючим кабінету історії в Одеському педагогічному інституті, колишнім лідером одеських есерів В. О.