Визначальні віхи розвитку феміністичного руху. Формування основ гендерної паритетності в економічній та соціальній сферах розвитку людства. Особливості та проблеми репрезентації жінок у міжнародному політичному просторі. Юлія Тимошенко як жінка-політик.
Аннотация к работе
Нещодавно людство вступило в нову, постіндустріальну епоху розвитку, перехід до якої фактично співпав із початком третього тисячоліття. Поряд з високими технологіями, всеохоплюючою інформатизацією соціуму та реалізацією демократичних цінностей, цивілізаційний спадок сучасності містить також комплекс глобальних проблем розвитку, серед яких одне з ключових місць посідає необхідність подолання гендерної нерівності суспільства, що історично склалась у всіх регіонах планети. Мета наукового пошуку полягає в комплексному розкритті становлення та еволюції гендерної політики у світі впродовж ХХ - початку ХХІ ст. та участі жінок в політичному житті. Предмет наукового аналізу становлять дослідження історіографічного комплексу проблематики, особливості становлення фемінізму як міжнародного руху, розвиток гендерної політики в різних сферах, реалізація гендерної політики на Заході та в мусульманських державах, а також внесок найвідоміших жінок-політиків у політичні процеси новітньої історії людства. Методологічна база роботи ґрунтується на загальних принципах наукового пізнання: історизму, обєктивності та системності, які передбачають зясування умов виникнення, розвитку й наслідків подій, явищ та процесів, а також розуміння їх причинно-наслідкового звязку.Найбільш загальне визначення гендерної рівності можна сформулювати наступним чином: гендерна рівність - «рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків у суспільстві, рівні умови для реалізації прав людини, участі в національному, політичному, економічному, соціальному та культурному розвитку, отримання рівних винагород за результатами участі» [37, c. Проаналізувавши безправне положення жінок всіх станів в сучасній їй Англії, вона видає книгу «Виправдання прав жінки» (1792) [54], де блискуче доводить, що вся сучасна система виховання жінки неминуче приводить її до тих самих «жіночих слабкостей і недоліків», за які вона так часто критикується. Головними досягненнями жіночого руху в СРСР 1920-1930-х рр. виступали: формування соціального захисту жінок: були відкриті ясла, удома матери і дитину, молочні кухні, жіночі і дитячі консультації і так далі; на керівну роботу почали висуватися жінки; жінки активно включилися у виробничу діяльність; жінки отримали повні права на освіту, медичні послуги, нарівні з чоловіками; жінки і чоловіки отримали повну юридичну рівність в адміністративній, кримінальній, сімейній кодексах [39; с.151-152]. Основними завданнями жіночого руху в СРСР в даний період були: ліквідація неписьменності жінок; у пятирічних планах містилися завдання по впровадженню жіночої праці; залучення жінок до суспільно-політичної діяльності; підвищення ролі жінок в управлінні справами суспільства. Рекомендація Rec (2002) 5 Комітету міністрів державам-членам про захист жінок від насилля пропонує урядам переглянути своє законодавство і практику для того, щоб: 1) гарантувати жінкам визнання, здійснення і захист їх людських прав і основних свобод; 2) привернути державні органи і неурядові організації до боротьби з різними формами насильства відносно жінок; 3) визнати, що чоловіче насильство відносно жінок є серйозною структурною і суспільною проблемою, заснованою на нерівних по силі відносинах між жінками і чоловіками; 4) спонукати медичні і соціальні установи, служби поліції, що займаються питаннями насильства відносно жінок, до розробки спеціальних планів дій і заходів; 5) сприяти проведенню досліджень, збору інформації і створенню баз даних як на національному, так і на міжнародному рівні [8; с.19].Аж до XX ст. жінки як соціальна група були практично виключені з сфери «великої політики», тобто державних справ, а політична діяльність була заняттям чоловіків. Таким чином, не дивлячись на те що «політика» і «філософія» позиціонуються як гендерно нейтральні сфери діяльності, всі традиційні уявлення про політику, державу і владу є, по суті справи, описом способів участі в політиці виключно чоловіків. В історії будь-якої епохи і будь-якої країни знайдеться принаймі одна жінка, що займала високий пост і зробила істотний вплив на хід історії або на вирішення важливої для країни політичної проблеми. В результаті його активності на рубежі XIX і XX ст. у багатьох європейських (а потім і неєвропейських) країнах жінкам були дані виборчі права. У німецьких виборних органах введені квоти на представництво чоловіків і жінок: так, в партії Християнського демократичного союзу 30% місць повинні займати жінки, а в партії Зелених - 50%.Умовно вона може бути позначена як протистояння двох тенденцій: з одного боку, вимоги рівноправя жінок, з іншого - вимоги визнання особливості жіночої сфери. Частково це було викликано успішним досягненням мети, що стояла перед ними, - забезпеченням до цього часу в більшості західних країн рівних для жінок і чоловіків виборчих прав. Діяльність активістів цього руху була націлена на перетворення в соціальній сфері: боротьба за ухвалення соціальних законів, що гарантують допомогу для одиноких матерів; створення державної системи дитячих садів; захист труд