Ультраструктурні механізми первинного і вторинного ангіогенезу жовчного міхура в пренатальному періоді онтогенеза. Капілярно-тканинні співвідношення в цьому органі ембріонів і плодів людини. Організація гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура.
Аннотация к работе
Черкасов, 1991) показано, що мікроциркуляторне русло є функціональною системою, основною задачею якої є матеріальне забезпечення органів і тканин відповідно до їх фізіологічних властивостей і конкретного функціонального стану. Очевидно, що і жовчний міхур - орган з важливою і своєрідною функцією в організмі, має властиву йому дефінітивну структуру і організацію мікроциркуляторного русла, яка є морфологічним базисом його функціональної активності (Г.П. Визнання важливої ролі судинного фактору в різних теоріях етіопатогенеза патологічних змін в жовчному міхурі, ріст дискінезій та вроджених захворювань органів черевної порожнини викликали підвищений інтерес до структури мікроциркуляторного русла жовчного міхура людини (С.С. Для досягнення мети дослідження поставлені такі завдання: вивчити ультраструктурні особливості розвитку первинних кровоносних судин мікроциркуляторного русла жовчного міхура людини на ранніх етапах пренатального періоду онтогенезу; встановити закономірність диференціювання відділів первинної протокапілярної сітки в різні ланки органоспецифічного гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура. вивчити ультраструктурні закономірності розвитку клітинних та неклітинних компонентів стінки кожної ланки гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура протягом пренатального періоду онтогенезу людини. виявити ультраструктурні механізми та способи формування вторинних кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини з метою виявлення стадій вторинного ангіогенезу.
Список литературы
За матеріалами дисертації опубліковано 10 робіт, із них у фахових наукових журналах, рекомендованих ВАК України - 3.
Структура та обєм дисертації. . Основний текст дисертації викладено на 125 сторінках. Дисертація складається із вступу, 4 розділів особистих досліджень, висновків і списку використаної літератури, який включає 156 джерел вітчизняних та зарубіжних авторів. Робота ілюстрована 59 мікрофотографіями і електронограммами, 2 схемами і 1 таблицею.
2.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал і методи дослідження.
Згідно з завданням даної роботи було досдіджено 130 ембріонів і плодів людини в віці від 4-5 тижнів до 9 місяців внутрішньоутробного розвитку.
Матеріал для дослідження був отриманий з акушерських і гінекологічних відділень лікарень міста Києва після самовільних абортів, передчасних пологів, які відбулись внаслідок психічної або механічної травми, а також після штучного переривання вагітності. В звязку з цим, під час отримання досліджуваного матеріала, ми уважно вивчали історію хвороби матері, проводили розтин і патанатомічне дослідження трупів ембріонів і плодів. Ембріональний і плодний матеріал був отриманий від практично здорових жінок.
Згідно з загальновизначеній схемі внутрішньоутробний період розвитку поділяється на два періоди: ембріональний (перших 8 тижнів пренатального розвитку) та плодний (И.О. Кнорре, Фалин, Patten,1959). Для встановлення віку ембріонів ми в даному дослідженні проводили виміри тімяно-куприкової довжини та довжини стопи в міліметрах. Результати досліджень оцінювали по таблицям, запропонованих П.І.Фаліним. У всіх випадках при встановленні віку ембріонів та плодів приймались до уваги дані анамнеза та результати медичного дослідження матері.
На світлооптичному рівні стінка жовчного міхура ембріонів і плодів людини була досліджена на горизонтальних та фронтальних серійних зрізах, тотально пофарбованих загальногістологічними методами. Зрізи завтовшки 10-15 мкм фарбували такими загальногістологічними методами: фарбування гематоксилін-еозином; фарбування пікрофуксином по Ван-Гізону; імпрегнація по Гоморі; фарбування по Маллорі.
Гемомікроциркуляторне русло жовчного міхура плодів людини вивчали за допомогою комплекса інєкційних методів. Плодний матеріал для дослідження був отриманий співробітниками відділення дитячої патології УДСП “ОХМАДЕТ” (завідувач - Жежера Володимир Миколайович)*.
Для вивчення особливостей становлення форми ендотеліоцитів і характеру контурів меж між ними у всіх ланках гемомікроциркуляторного русла бул використаний метод імпрегнації шляхом інєкції 0,2 % розчину нітрата срібла через нисхідну аорту по Ранвє в модифікації А.А. Сушко і Л.В. Чернишенко.
Ангіоархитектоніку гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура вивчали шляхом інєкції плодів 4-9 місяців внутрішньоутробного розвитку 30% водним розчином чорної туші через нисхідну аорту. Жовчні міхури після інєкції чорною тушшю або азотнокислим сріблом фіксували в розчині Ліллі. Тотальні препарати зневоднювали в спиртах висхідної концентрації, освітлювали в ксилолі і розміщували в бальзамі. Отримані препарати вивчали і фотографували, використовуючи мікроскоп МБІ-6 і бінокулярну лупу МБІ-2.
Для вивчення ультраструктурних особливостей виникнення, становлення та розвитку мікросудин кровоносного русла жовчного міхура ембріонів і плодів людини був використаний метод трансмісійної електронної мікроскопії. Дослідження проводились автором спільно із співробітниками відділу ультраструктурного та морфометричного аналізу НДЛЦ НМУ (завідуюча відділом - д.б.н., професор Стеченко Людмила Олександрівна)*.
Для трансмісійної електронної мікроскопії матеріал був взятий не пізніше двох годин після смерті ембріона чи плода. Згідно даних Ю.М. Лопухіна з співавторами (1977), ультраструктурні ознаки аутолізу клітин зявляються після двох годин після смерті плода. Проте, при вивченні ультраструктури жовчного міхура, нами також враховувались і по можливості виключались вірогідні посмертні зміни. Шматочки тканин жовчного міхура розміром 1-2 мм фіксували імерсійним способом в 2,5 % розчині глютаральдегіда на 0,1 М фосфатному буфері (РН = 7,4) на протязі 2 годин при кімнатній температурі, промивали в фосфатному буфері, потім постфіксували в одної години. Після фіксації блоки промивали в 3-4 порціях фосфатного буфера по 15 хвилин в кожній, дегідратували в спиртах висхідної концентрації, суміші спирт-ацетон, ацетон. Потім зневоджену тканину послідовно розміщували в суміш епона і ацетона в співвідношенні 1:3, 1:1, 3:1 відносно на 2 години в кожну порцію і заключали в епонову суміш. Полімерізацію блоків проводили в термостаті при температурі 56 на протязі 3-5 діб. Напівтонкі зрізи, затовшки 0,5-1,5 мкм готували на ультратомі ЛКБ-3 . Зрізи фарбували метиленовим синім. Після дослідження напівтонких зрізів, проводилась прицільна заточка пірамід блоків. Ультратонкі зрізи готували на ультратомі ЛКБ-3 за допомогою скляних ножів. Стрічки зрізів сріблястого та ніжнозолотистого кольору контрастували уранілацетатом і цитратом свинцю по загальноприйнятій методиці. Препарати вивчали і фотографували в електронному мікроскопі ЕМВ-100 БР та ЕМ-125.
РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
В результаті проведеного дослідження встановлено, що розвиток гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура людини в пренатальному періоді онтогенезу забезпечується за рахунок: первинного ангіогенезу, який йде протягом ембріонального періоду онтогенезу;
вторинного ангіогенезу, який йде протягом плодного періоду онтогенезу.
Місцем утворення первинних кровоносних мікросудин (протокапілярів) є мезенхіма навколо епітеліальної закладки жовчного міхура ембріонів людини. На сьомому тижні внутрішньоутробного розвитку епітеліальна закладка жовчного міхура оточена мезенхімою. Мезенхіма закладки жовчного міхура представляє собою пухку сітку, утворену поліморфними відросчатими клітинами. Ніжні розгалужені відростки багатьох із цих клітин щільно прилягають до відростків сусідніх мезенхімоцитів. Більша частина цих клітин характеризується зірчастою або веретеноподібною формою. Мезенхімоцити лежать в світлій аморфній міжклітинній речовині. В аморфній основній речовині мезенхіми визначається невелика кількість розсіяних тонких волокон, які доволі далеко відстоять одне від одного.
Зірчасті та веретеноподібні мезенхімоцити мають неправильної форми округле чи овальне ядро. Ядро мезенхімоцитів характеризується наявністю диспергованого хроматину і добре помітними ядерцями. Ядерця, як правило, розміщуються ексцентрично, прилягаючи до областей інвагінації ядерної оболонки. Ядерця значно різняться за формою та розмірами. Вони складаються з гранулярного та фібрилярного компонентів.
Ядро мезенхімоцитів оточене вузькою облямівкою цитоплазми, в котрій визначається незначна кількість органел. Мітохондрії відрізняються просвітленим матриксом і рідко розміщеними кристами.
Гранулярна ендоплазматична сітка значно розвинена і заповнена вмістом середньої і високої електронної щільності. Прикріплені рибосоми компактно розподілені на мембранах сітки. Вільні рибосоми згруповані в полісоми. Елементи цитоскелету представлені мікротрубочками та мікрофіламентами. В цитоплазмі визначаються поодинокі ліпідні краплі та гранули глікогену, а також мілкі везикули, котрі зливаються в мультивезикулярні комплекси. Пластинчастий комплекс Гольджі представлений системою вузьких довгих цистерн, а також мілких і середніх везикул. У цитоплазмі виявляються круглі і овальні лізосоми високої електронної щільності, котрі оточені однією мембраною. Лізосоми утворюють іноді значні скупчення. Крім лізосом в цитоплазмі мезенхімоцитів зустрічаються мієліноподібні структури.
Окрім зірчастих та веретеноподібних мезенхімоцитів зустрічаються і клітини іншої форми, що відрізняються по своїй ультраструктурній організації. Доволі часто між типовими мезенхімоцитами можна знайти еритробласти, котрі мають амебовидну форму і електроннощільну цитоплазму.
Мезенхімоцити зєднуються за допомогою щільних міжклітинних контактів і формують єдиний клітинний пласт “берегових” клітин інтерстиційних каналів, які поступово диференціюються в примордіальні ендотеліоцити. Можна вважати, що міжклітинні контакти між “береговими” мезенхімоцитами виконують системоутворюючу функцію: надають сукупності контактуючих клітин нову якість - перетворюють їх в тканинну систему (моношар примордіальних ендотеліоцитів).
Міжклітинні контакти між примордіальними ендотеліоцитами, вірогідно, визначають рівень інформаційного та функціонального звязку ендотеліоцитів у складі тканинного моношару і разом з базальною мембраною, яка розвивається, забезпечують їх поздовжню поляризацію. Надалі, за рахунок поперечної поляризації, яка забезпечується становленням системи мікровезикулярного транспорту і подальшим розвитком базальної мембрани, відбувається формування зональності примордіального ендотелію і він набуває рис ендотелію соматичного типу.
Калібр кровоносних мікросудин жовчного міхура, які розвиваються шляхом первинного ангіогенезу, різноманітний. Проте, за будовою стінки, що утворена моношаром примордіальних ендотеліоцитів і базальною мембраною, яка формується, вони можуть бути названі протокапілярами. В процесі перетворення примордіальних ендотеліоцитів в зрілі ендотеліоцити капілярів плодів нами відмічені якісні зміни їх цитоскелету. Виявлено підвищення структурованості (насиченості) цитоскелету по мірі розвитку ендотелію. Підвищення структурованості поєднується із збільшенням анізотропності (впорядкованості розташування) цитоскелетного каркасу, що проявляється в становленні характерної орієнтації мікрофіламентів. При цьому має місце формування біляконтактних пучків мікрофіламентів, що відповідають за підтримку цілісності клітинного моношару і за скорочування клітинних меж, а також поздовжніх пучків мікрофіламентів - волокон натягу (виявленність яких, як відомо, корелює з адгезівністю ендотеліоцитів по відношенню до підлеглого субстрату).
В біляконтактній зоні ендотеліоцитів кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини нами відмічено збільшення концентрації мікрофіламентів поряд з практично відсутніми мікропіноцитозними везикулами. Не виключено, що мікрофіламенти впливають на форму міжендотеліальних зєднань. Нами визначена різноманітність геометричних форм мікропіноцитозних везикул і розвиток параплазмолемального шару.
Таким чином, первинний ангіогенез проходить в мезенхімі зачатка жовчного міхура людини тільки в ембріональному періоді онтогенезу і включає такі стадії: а) концентрація клітин мезенхіми з ангіобластичними потенціями;
б) агрегація ангіобластичних клітин мезенхіми (їх зєднання за допомогою щільних міжклітинних контактів) і формування обмежених береговими мезенхімоцитами інтерстиційних каналів;
в) поляризація примордіальних ендотеліоцитів, що розвиваються з “берегових” мезенхімоцитів та утворюють стінку протокапілярів (яка повязана з появою базальної мембрани, розвитком цитоскелету, становленням системи мікровезикуляризації);
г)утворення замкнутого первинного протокапілярного русла та диференціація його на відповідні ланки ( приносну,обмінну,виносну) .
Вторинний ангіогенез проходить в стінці жовчного міхура плодів людини протягом 3-9 місяців і полягає в: а) утворенні з “бруньок росту” передіснуючих мікросудин вторинних (знову народжених) кровоносних капілярів;
б) розвитку мязової оболонки артеріол, що формуються.
Утворення вторинних кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини проходить за рахунок “бруньок росту”. “Брунька росту” проходить декілька стадій розвитку: а) утворення цитоплазматичних відростків на базальній поверхні ендотеліоцитів передіснуючих (материнських) судин; б) локальне руйнування базальної мембрани материнської судини і вибухання відростків ендотеліоцитів через дефекти, що утворились в базальній мембрані; в) міграція ендотеліоцитів (зі збереженням цілісності моношару ендотелію) формування вибухаючої назовні ендотеліальної “шпори”, формування “бруньки росту”, розвиток її базальної мембрани, вбудовування в базальну мембрану, що розвивається паравазальних фібробластів і перетворення їх в перицити. При утворенні ендотеліальної “шпори” (і надалі - розвитку “бруньки росту”) цілісність ендотеліального пласту материнської судини не порушується. Ендотеліоцити “шпори” все ж відрізняються меншою кількістю мікровезикул; в навколоконтактних зонах цитоплазми зникають згущення мікрофіламентів.
За рахунок амебовидних рухів ендотеліоцитів “шпора” росте, в ній зявляється вузький щілиноподібний просвіт. І вона перетворюється в “бруньку росту” - невеликого калібру сліпе випячування стінки материнського капіляру. Просвіт материнської судини і каналізованої “бруньки росту” має дуже складну конфігурацію за рахунок наявності великої кількості тонких розгалужених адлюмінальних цитоплазматичних відростків. Адлюмінальні відросткі одного і суміжних ендотеліоцитів зєднуються один з одним, формуючи компартменти різної величини і форми. Останні зливаються один з одним, з вакуолями і мікропіноцитозними везикулами. Можливо, таким чином утворюється “запас” цитолеми, необхідної для розширення та подовження просвіту “бруньки росту”.
“Бруньки росту”, з яких розвиваються вторинні кровоносні капіляри жовчного міхура плодів, не мають в складі стінки перицити. До них тісно прилягають паравазальні фібробласти, що характеризуються розвинутими органелами синтетичного апарату. Паравазальні фібробласти відрізняються овальним, іноді лопасним ядром, оточеним досить широкою облямівкою цитоплазми середньої електронної щільності. Іноді фібробласт оточує своїми відростками “бруньку росту” з усіх боків. В цьому випадку видно, що ендотеліальна “брунька росту” оточена мілкогранулярним і тонкофібрилярним матеріалом базальної мембрани, що формується. Такій же матеріал розміщується по переферії паравазального фібробласту. Створюється враження, що фібробласт продукує матеріал базальної мембрани, вбудовується в стінку “бруньки росту” і перетворюється в перицит.
По мірі розвитку основних ланок гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура плодів (поява артеріол, капілярів, венул), продуцентами компонентів базальної мембрани, окрім ендотеліоцитів, стають й інші клітинні елементи судинної стінки (фібробласти, перицити та міоцити). На це вказує відмічена нами висока ступінь розвитку органел синтетичного апарату в цитоплазмі цих клітин на ранніх стадіях ангіогенезу в жовчному міхурі.
Розвиток артеріол з протокапілярів проходить шляхом вбудовування мезенхімоцитів у базальну мембрану, що формується і подальшого їх розвитку в міоцити синтетичного (секреторного) типу. Розвиток мілких (прекапілярних) артеріол з кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини проходить шляхом аппозиції паравазальних фібробластів та (або) перицитів, які в подальшому диференціюються в міоцити. Ці клітинні компоненти стінки прекапілярних артеріол характеризуються розвинутими органелами синтетичного апарату. В цілому, розвиток міоцитів артеріол жовчного міхура плодів людини, можна позначити як процес перетворення міоцитів синтетичного типу в міоцити скорочувального типу. За часом цей процес співпадає з розвитком прекапілярних і артеріолярних сфінктерів. Нами встановлено, що в доставці крові до любої ділянки капілярного русла жовчного міхура плодів людини приймає участь декілька артеріальних судин. Такий груповий принцип формування капілярного русла жовчного міхура сприяє підтримці стабільного капілярного кровотоку незалежно від локальних перепадів тиску в мікроциркуляторному руслі, які виникають завдяки вазомоції артеріолярних та прекапілярних сфінктерів. Розвиток артеріального ланцюга судинного русла жовчного міхура плодів за часом співпадає з інтенсивним розвитком мязової оболонки і збільшенням числа мікроворсинок епітеліоцитів слизової оболонки. Мікроворсинки представляють собою пальцевидні вирости цитоплазми, в середині яких визначаються пучки мікрофіламентів Стінка кровоносного капіляра жовчного міхура плодів людини повністю оточена базальною мембраною, в розщепленнях якої лежать перицити), які місцями вступають в контакти з ендотеліоцитами. Навколоконтактна зона ендотеліоцитів кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини має різну форму і товщину, що визначається поліформізмом клітинних країв сусідніх ендотеліоцитів. В звязку з цим, міжендотеліальні стики характеризуються різноманітністю геометричних форм. Перицити кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини мають зону перикаріону і систему багаточисельних відростків. Цитоплазма перицитів має здатність до везикуляції і іноді по всьому периметру має колбоподібні мікропіноцитозні везикули. Базальна мембрана капілярів між ендотеліоцитами і перицитом має характерний войлокоподібний вигляд і складається з помірно осміофільних, хаотично переплетених тонких фібрил, які занурені в більш світлий мілкогранулярний матрикс. Так кровоносні капіляри мязової оболонки відрізняються товстими ендотеліоцитами з великим сигароподібним ядром, поблизу їх, як правило, визначаються нервові закінчення. Кровоносні капіляри слизової оболонки міхура відрізняються тонкими ендотеліоцитами з невеликим веретеноподібним ядром. Звичайно кровоносні капіляри слизової оболонки міхура мають вузький просвіт і відносяться до плазматичних капілярів. У плодів 5-6 місяців розвитку капілярна сітка в мязовій оболонці крупнопетельна. Петлі цієї сітки зєднуються магістральними кровоносними капілярами. Ці капіляри віддають “бруньки росту”, з котрих розвиваються вторинні кровоносні капіляри, які в свою чергу віддають “бруньки росту”. Так формуються густі капілярні сітки в стінці жовчного міхура плодів 7-9 місяців розвитку.
Венулярна ланка гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура людини в онтогенезі розвивається з привентивної стінки протокапілярів. Тому, на початку розвитку дифінітивних судин, посткапілярні венули мало чим відрізняються від капілярів. По мірі росту ембріонів і посилення гемодинаміки відбувається прогресивна магістралізація стінки протокапілярів, в тому числі, диференціюється і венулярна ланка гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура. На початку дифінітивної сітки гемомікроциркуляторного русла венулярні судини мають розсипний тип галуження. Капіляри зливаються і дають початок посткапілярним венулам, які обєднуються між собою по типу “деревовидної гілочки” і утворюють велику судину - збираючу венулу.
Вже, починаючи з 3-4 місяця внутрішньоутробного розвитку плоду, судини венозного відділу гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура значно переважають відповідні артеріальні судини як по своїй кількості і обєму, так і по виключному різноманіттю архітектоніки. На 5-7 місяцях внутрішньоутробного розвитку плоду, між окремими посткапілярними венулами, як на їх початку, так і в кінці, утворюються зєднання. Кількість цих зєднань постійно збільшується і в стінці жовчного міхура під капілярною сіткою слизової оболонки утворюється венулярна сітка.
Згідно результатам дослідження і проведеного аналізу відповідних данних літератури, нами досліджено, що розвиток жовчного міхура - це (більшою мірою) становлення трьох основних компартментів, кожний з яких відповідає за специфічну функцію в системі мікроциркуляції : 1)клітинний (представлений клітинами всіх трьох оболонок міхура, які зявляються на 8-му тижні розвитку; 2)кровоносний; 3) інтерстіціальний. Нами встановлено, що кровоносний компартмент мікроциркуляторного русла жовчного міхура (гемомікроциркуляторне русло) морфогенетично тісно повязаний з різними структурами стінки міхура і відповідає їх функціональним попитам.
Капілярно - тканинні співвідношення в жовчному міхурі ембріонів і плодів людини опосередовані певною формою організації мікросудинних сіток, регламентуючих шлях тканинної гемомікроциркуляції.
В свою чергу, організація і функціональна геометрія гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура, топологічні звязки і гістотопографічні взаємовідношення його ланок визначаються особливостями структурних механізмів ангіогенезу.
ВИСНОВКИ
Судини гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура людини в пренатальному періоді онтогенезу утворюються за рахунок первинного та вторинного ангіогенезу.
Первинний ангіогенез проходить в мезенхімі зачатка жовчного міхура людини тільки в ембріональному періоді онтогенезу і включає такі стадії: а) концентрація клітин мезенхіми з ангіобластичними потенціями;
б) агрегація ангіобластичних клітин мезенхіми (їх зєднання за допомогою щільних міжклітинних контактів) і формування обмежених ”береговими” мезенхімоцитами інтерстиціальних каналів;
в) поляризація примордіальних ендотеліоцитів, що розвиваються з “берегових” мезенхімоцитів та утворюють стінку протокапілярів (яка повязана з появою базальної мембрани, розвитком цитоскелету, становленням системи мікровезикуляризації.)
Протягом пренатального періоду онтогенезу людини виділені такі етапи розвитку ендотелію судин гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура: мезенхімні “берегові” клітини - ендотеліоцити протокапілярів (примордіальні ендотеліоцити) - ендотелій соматичного типу кровоносних капілярів, артеріол та венул. В процесі перетворення “берегових” мезенхімоцитів в примордіальні ендотеліоцити проходить розвиток органел синтетичного апарату, що супроводжується появою і розвитком базальної мембрани судин.
По мірі перетворення примордіальних ендотеліоцитів в зрілі ендотеліоцити капілярів, артеріол та венул жовчного міхура плодів відбувається зменшення числа елементів гранулярної ендоплазматичної сітки і вільних рибосом, що супроводжується із збільшенням кількості мікропіноцитозних везикул і зміною характеру везикуляції (поряд із гладкоконтурними везикулами визначаються облямовані везикули; везикули зливаються, формуються мультивезикулярні комплекси). В цілому процес перетворення примордіальних ендотеліоцитів в зрілі ендотеліоцити можна визначити як процес перетворення ендотеліоцитів синтетичного фенотипу в ендотеліоцити везикулярно-транспортного фенотипу.
Вторинний ангіогенез проходить в стінці жовчного міхура плодів людини на протязі 3-9 місяців і полягає в: а) утворенні з “бруньок росту” передіснуючих мікросудин вторинних (знову народжених) кровоносних капілярів;
б) розвитку мязової оболонки артеріол, що формуються.;
г) розвиток посткапілярних і збиральних венул.
Утворення вторинних кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини проходить за рахунок “бруньок росту”. “Брунька росту” проходить декілька стадій розвитку: а) утворення цитоплазматичних відростків на базальній поверхні ендотеліоцитів передіснуючих (материнських) судин; б) локальне руйнування базальної мембрани материнської судини і вибухання відростків ендотеліоцитів через дефекти, що утворились в базальній мембрані; в) міграція ендотеліоцитів (зі збереженням цілісності моношару ендотелію) і формування вибухаючої назовні ендотеліальної “шпори”; г) формування “бруньки росту”, розвиток її базальної мембрани, вбудовування в базальну мембрану, що розвивається паравазальних фібробластів і перетворення їх в перицити.
Розвиток артеріол з протокапілярів проходить шляхом вбудовування мезенхімоцитів у базальну мембрану, що формується і подальшого їх розвитку в міоцити синтетичного (секреторного) типу. Розвиток мілких (прекапілярних) артеріол з кровоносних капілярів жовчного міхура плодів людини проходить шляхом аппозиції паравазальних фібробластів та (або) перицитів, які в подальшому диференціюються в міоцити. Ці клітинні компоненти стінки прекапілярних артеріол характеризуються розвинутими органелами синтетичного апарату. В цілому, розвиток міоцитів артеріол жовчного міхура плодів людини, можна позначити як процес перетворення міоцитів синтетичного типу в міоцити скорочувального типу.
8. Капілярно-тканинні співвідношення в жовчному міхурі ембріонів і плодів людини опосередовані певною формою організації мікросудинних сіток, регламентуючих шлях тканинної гемомікроциркуляції. В свою чергу, організація і функціональна геометрія гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура, топологічні звязки і гістотопографічні взаємовідносини його ланок визначаються особливостями структурних механізмів ангіогенезу.
ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.Ультраструктурные аспекты развития первичных микрососудов на ранних этапах пренатального онтогенеза человека. //Проблемы, достижения и перспективы развития медикобиологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского медицинского института им. С.И. Георгиевского,1996. Т.132. ч. 1. с.92-95. /соавт. Черкасов В.Г., Шевченко Е.А., Мелеховец О.К./.
2.Ультраструктурная организация клеток мезенхимы в эмбриогенезе человека. Тезисы докладов ІІІ конгресса международной ассоциации морфологов. Морфология, Т.109, №2, 1996, с. 36
3.Ультраструктура первичных и вторичных кровеносных капилляров желчного пузыря человека в пренатальном периоде онтогенеза //Вісник морфології. Вінниця, 1997, № 2, С.108-110.
4..Ультраструктурні особливості розвитку внутрішньоорганних лімфоносних мікросудин на ранніх стадіях пренатального онтогенезу людини. //Актуальні проблеми функціональної анатомії судинної системи. - Львів. - 1995.- с.10-11 /співавт. Бобрик І.І., Шевченко О.О., Черкасов В.Г., Мелеховець О.К., Дзевульська І.В., Безштанько М.А./
5.Динаміка ультраструктури міжендотеліальних контактів обмінних мікросудин на протязі пренатального періоду розвитку // Актуальні проблеми функціональної анатомії судинної системи. Львів, 1995.- с.122-123 /співавт. Черкасов В.Г., Шевченко О.О., Мелеховець О.К, Кузьменко Ю.Ю./
6.Структурні особливості будови ендотеліоцитів артеріолярних мікросудин у пренатальному періоді розвитку людини //Актуальні питання морфології. Тернопіль. 1996, Т.1. - с.82-83./співавт. Бобрик І.І., Шевченко О.О., Черкасов В.Г., Мелеховець О.К., Кузьменко Ю.Ю., Безштанько М.А./
7.Розвиток первинних мікросудин в ембріогенезі людини //Актуальні питання морфології. Тернопіль. 1996, Т.1. - с.83-84../співавт. Бобрик І.І., Шевченко О.О., Черкасов В.Г., Мелеховець О.К., Кузьменко Ю.Ю., Безштанько М.А./
8.Ангиогенез гемомикроцикруляторного русла желчного пузыря эмбрионов и плодов человека // Вісник проблем біології і медицини.- Полтава-Харків. - 1999, № 6 с. 96-100.
9.Закономерности вторичного ангиогенеза в желчном пузыре плодов человека // Актуальні питання морфології. - Луганськ.- 1998, С. 100.
10. Структурні аспекти первинного ангіогенезу// Хист. - Чернівці.- 1997, № 1 с. 212-219 /співавт. Шевченко О.О., Черкасов В.Г. /.