Розробка та характеристика патогенетично обґрунтованих диференційованих підходів до медикаментозної терапії хворих з діастолічною серцевою недостатністю різної етіології на підставі вивчення структурно-геометричного ремоделювання лівого шлуночка серця.
Аннотация к работе
Дисертація виконувалася згідно тематики науково-дослідницької роботи кафедри терапії і нефрології Харківської медичної академії післядипломної освіти протягом 2002-2005 рр. “Стан морфофункціональних характеристик серця, нейрогуморальних систем і ліпідного обміну у хворих з хронічною серцевою недостатністю і їх корекція” (№ державної реєстрації 0102U002553) (автор був відповідальним виконавцем) і науково-дослідницької роботи Харківської медичної академії післядипломної освіти протягом 2003-2007 рр. “Стан сполучної тканини і особливості її реакції в умовах патології” (№ державної реєстрації 0103 U 00413) (автор була співвиконавцем по вказаній темі). Визначити особливості змін структурно-геометричних і функціональних показників серця та їх участі в формуванні синдрому діастолічної СН різної етіології, уточнити спільні патофізіологічні механізми структурно-функціонального ремоделювання ЛШ серця, які приймають участь в розвитку діастолічного варіанту СН, та виявити зміни структурно-геометричних параметрів серця, які асоціюються з прогресуванням ДД ЛШ у хворих з діастолічним варіантом СН різних нозологічних груп. Вивчити роль структурно-функціональних порушень серця в формуванні клінічного синдрому ХСН на основі визначення взаємозвязку між дистанцією тесту з шестихвилинною ходьбою та структурно-функціональними показниками серця у хворих з діастолічним варіантом СН різної етіології. Вивчити взаємозвязки структурно-функціональних показників ЛШ серця з параметрами імунного статусу у хворих з діастолічним варіантом СН і виявити фактори імунного запалення, зміни яких асоційовані з розвитком діастолічної дисфункції ЛШ серця, незалежно від її етіології. Уточнені структурно-геометричні порушення ЛШ серця, які асоціюються з псевдонормалізацією трансмітрального кровотоку при прогресуванні ДД ЛШ у хворих з діастолічним варіантом СН різної етіології: у хворих на ГХ II стадії і хворих на ССД - збільшення КСР і КДР ЛШ, товщини його стінок в діастолу і маси міокарду (ММ), у хворих на СЗ - збільшення КСР і КДР ЛШ і зниження товщини його стінок в діастолу і ММ.На базі обласної студентської лікарні обстежено 337 хворих різних нозологічних груп з діастолічним варіантом СН, діагноз якої встановлювався згідно рекомендаціям Робочої групи Європейського суспільства кардіологів (1998 р.), з них 209 хворих на ГХ II стадії з помірною АГ у віці від 18 до 66 років (медіана віку - 51,4 роки), серед яких було 124 (59,3 %) чоловіка і 85 (40,7 %) жінок; 48 чоловіків з ГХ III стадії в поєднанні з ІХС і постінфарктним кардіосклерозом у віці від 39 до 63 років (медіана віку - 51 рік), які перенесли за 1,5 місяця до включення в дослідження інфаркт міокарду (діагноз ГХ та її стадії встановлювалися відповідно до класифікації за ураженнями органів-мішеней, прийнятій в Україні в 1992 році); 40 хворих на саркоїдоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів та легенів II рентгенологічної стадії у віці від 18 до 62 років (медіана віку - 45 років) (діагноз встановлювався згідно класифікації Комітету Європейського респіраторного суспільства та Всесвітньої організації саркоїдозу та інших гранульоматозних захворювань, 1999 р.), серед них 18 (45 %) чоловіків и 22 (55 %) жінки, та 40 хворих на дифузну форму системної склеродермії II стадії з хронічним перебігом в віці від 18 до 63 років (медіана віку - 49 років), з них 6 (15 %) чоловіків та 34 (85 %) жінки (діагноз встановлювався згідно класифікації та стандартам діагностики робочої групи Асоціації Ревматологів України, 2002 р.). Хворі на ГХ II стадії, III стадії в поєднанні з ІХС, СЗ та ССД були розділені по типу ДД ЛШ серця: з гіпертрофічним типом ДД було 143 (42,4 %) пацієнта, з псевдонормальним типом - 194 (57,6 %). У хворих на СЗ і ССД було знайдено істотне переважання псевдонормального типу ДД ЛШ, у звязку з чим в дослідження були включені хворі з псевдонормальним типом діастолічного наповнення ЛШ. Хворі на СЗ протягом останніх 12 місяців гормональну терапію не одержували і по характеру медикаментозного втручання були розділені на 2 групи: хворі 1 групи одержували лікування, яке складалось з 10,0 мл 30 % тіосульфату натрію внутрішньовенно, делагілу - по 0,25 г 2 рази на добу, токоферолу ацетату - 400 мг на добу і пентоксифіліну - по 600 - 800 мг на добу перорально; хворим 2 групи на тлі аналогічного лікування призначався еналаприлу малеат (методом титрування до максимально переносимої дози). Аналіз кореляційних взаємозвязків параметрів, які вивчалися, продемонстрував звязок показників діастолічного наповнення ЛШ серця та збільшення тяжкості діастолічних розладів з підвищенням рівнів сироваткових концентрацій ІЛ-4 та ІЛ-6 в умовах всіх нозологічних форм, які вивчалися, про що свідчили статистично значущі кореляції вмісту в крові ІЛ-4 і ІЛ-6 з показниками діастолічної функції ЛШ: у хворих на ГХ - кореляції ІЛ-4 з DT при гіпертрофічному типі дисфункції (r= 0,50; p<0,05) і при псевдонормальному типі (r=-0,72; p<0,0001), ІЛ-4 з ТЛА (r= 0,57; p<0,05), ІЛ-6 з DT при гіпертрофічному типі дисфункції (r= 0,57; p&