Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.
Аннотация к работе
магістерська робота Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина КИЇВ 2003 Зміст Вступ 3 Розділ 1. Поняття правового статусу особи 7 Природа правового статусу особи 7 Сучасне розуміння та елементи правового статусу особи 20 Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина 32 Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні 39 Розділ 2. Поняття правової системи 52 Загальна характеристика правової системи 52 Правова система України 61 Зближення правових систем, як загальноєвропейський процес 69 Причини адаптації правової системи України до Європейської правової системи 72 Сучасний стан адаптаційного процесу 77 Проблеми адаптації правової системи України до правової системи Європейського Союзу 81 Розділ 4. Органи внутрішніх справ і захист прав людини 89 Юстиція та правоохоронні органи: сфера співробітництва 89 Морально-правова культура працівників правоохоронних органів щодо захисту прав людини 93 Висновки 102 Список використаних джерел 106 Издавна признается, что одним из важных элементов защиты прав человека является расширение осведомленности населения в отношении своих прав и способов защиты. Бутрос-Бутрос Гали, VI Генеральный секретарь ООН, 1992-1996 Вступ Тема даної роботи витікає з державної політики, яка спрямована на адаптацію законодавства України до норм Європейського права в сфері захисту прав людини і громадянина. Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної та незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права. Конституція України, прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу. Основоположними принципами такої держави обєктивно виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина. Особливо це стосується тих, хто навчається у вищих закладах освіти, прагне стати юристом вищої кваліфікації. Теорiя i практика прав людини має довгу i повчальну iсторiю, визначними вiхами на її iсторичному шляху є, зокрема, Декларацiя прав людини i громадянина 1789 р., Всезагальна Декларацiя прав людини 1948 р., Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi i культурнi права 1966 р., Мiжнародний пакт про громадянськi i полiтичнi права 1966 р. та iншi мiжнародно-правовi документи щодо прав людини, а отже вимагає постійної і пильної уваги в її вивченні та дослідженні і ніколи не втратить своєї актуальності. Слід зазначити, що розвиток будь-якої держави визначається не лише досягненнями в економічній, політичній чи соціальній сферах, а й тими зрушеннями, що відбуваються у сфері правового регулювання. Приклади такої взаємодії вже не мають характеру поодиноких фактів: правова взаємодопомога, обмін правовою інформацією, освітня допомога в правничій сфері, діяльність міжнародних організацій з уніфікації права, прийняття двосторонніх і багатосторонніх конвенцій з правової взаємодопомоги стало взагалі буденним явищем у міжнародному спілкуванні держав. Часто саме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою. У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VІ-V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму. А на початку ХХ ст., особливо після Першої світової війни і появи Ліги націй та Міжнародної організації праці, права людини почали входити до предмета міжнародно-правового регулювання. Саме тоді питання захисту прав людини широко вийшло за вузько-національні межі і стало об’єктом регулювання міжнародного права. Правову основу Київської Русі становила “Руська правда” (1036-1037 рр.) - перший писаний кодифікаційний акт руського феодального права, авторство якого пов’язують з іменами Ярослава Мудрого та його нащадків. Подальшого розвитку гуманістичні політико-правові концепції Драгоманова набули у працях Михайла Грушевського, зокрема в його конституційному проекті 1905 р. Цим проектом передбачалося право українців на українське громадянство, рівноправність жінок і чоловіків, забезпечення особистої свободи людини, відокремлення церкви від держави тощо. Всі Конституції закріплювали різний правовий статус особи, обсяг її прав та свобод. Вже у Конституціях УРСР 1919 і 1929 рр. було закріплено дещо ширший, ніж у попередніх конституційних актах, перелік прав людини і громадянина. А Конституція УРСР 1937 р. закріпила широку гаму прав та свобод [45]. Під час Другої світової війни за