Особливість функціональних різновидів чеських прагматичних кліше в мовному і позамовному контекстах. Аналіз грунтування комунікативної типології на актомовленнєвих функціях. Характеристика спонукальних та оцінних співпереживань в ділових бесідах.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ УДК 811.162.3:81’373.48 дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукРоботу виконано у відділі західно-і південнословянських мов Інституту мовознавства ім. Науковий консультант - академік НАН України, доктор філологічних наук, професор Русанівський Віталій Макарович, Інститут мовознавства ім. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Багмут Алла Йосипівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра словянської філології, професор; Мечникова, завідувач кафедри прикладної лінгвістики; доктор філологічних наук, доцент Тищенко Олег Володимирович, Рівненський інститут словянознавства Київського славістичного університету, проректор з наукової роботи. Захист відбудеться “18” червня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті української мови НАН України (01001, Київ, вул.До них належать і чеські прагматичні кліше (далі ПК) - обєкт нашого дослідження. Вони разом із прислівями, приказками та іншими знаками ідіоматичного характеру утворюють, на думку вчених, ширше угруповання - мовні стереотипи, але, на відміну від прислівїв, приказок і фразеологізмів, одночасно являють собою і “продукт діяльності”, і “діяльність”. Поведінкова специфіка ПК полягає: а) у виявленні більш-менш передбачуваної стандартної мовної реакції на стереотипні контексти (ситуації) - типові, повторювані події в ланцюгу соціального процесу, наприклад вітання, прощання, знайомство, звертання, прохання, подяка тощо; б) у прагматичній спрямованості на адресата: ПК призначені шляхом емоційно-вольового впливу на свідомість людини регулювати поведінку і формувати сприятливу для спілкування атмосферу взаєморозуміння; в) у здатності імплікувати функціонально-смисловий потенціал, що сигналізує про комунікативні інтенції (мету) мовця; г) у потребі реакції, принаймні у формі “прийнято, зауважено”. Ці одиниці відзначаються: а) стандартністю форми з передбачуваним лексичним складом і граматичним значенням, б) автосемантичністю, тобто збереженням свого значення в умовах ізоляції від контексту, в) відтворюваністю в певних контекстах і г) здатністю вступати в синтагматичні та парадигматичні відношення. Усвідомлення звязку семантики мовних знаків з прагматикою зумовило формування нових методів дослідження, які, будучи зорієнтованими на комунікативно-прагматичну перспективу, поєднують чисто лінгвістичний аналіз з описом комунікативного середовища (ідеться не тільки про лінгвістичний контекст, скільки про багатовимірний - невербальний, соціальний, історико-культурний, ментальний тощо) й ураховують когнітивну природу мовної взаємодії і проблематику значення повязують із проблематикою вживання.Відхилення від істини має два різновиди: перший - при навмисному викривленні референції, коли мовець знає, що сказане не істинне, але для адресата подає як істинне і хоче, щоб той про це не здогадався; тобто одна референція подається як інша; другий - при неточності референції, доповненні її іншою, не зовсім правдивою інформацією, зокрема при непрямому вживанні, метафоризації, перебільшенні чи применшенні, коли комуніканти знають про можливість і допустимість обману. Ознаками іронізування є: а) невідповідність значення “для себе” і “для адресата”, яка іноді доходить до протилежності, б) значення “для себе” приховує негативно-оцінне ставлення мовця до дійсності, в) потреба в інтеракційному домінуванні. У конкретних смислових різновидах функція може уточнюватися; б) актомовленнєві (ілокутивні) - семантично-прагматичні (подяка, вибачення, похвала, комплімент, прохання, порада, запрошення, поздоровлення, побажання, розрада, співчуття і т. ін.); в) структурні (ініціальні та реактивні) репрезентують місце ПК у структурі діалогу. До них належать деякі стандартні синтаксичні структури, наприклад оцінні, побудовані за схемою „субєкт оцінювання - оцінка - обєкт оцінювання / дія, стан“, „обєкт / дія, стан оцінка“, які можуть мати смисл похвали, компліменту, схвалення, вибачення, жалкування, розради, співчуття тощо. Головними пресупозиційними складниками є: а) не тільки наявність двох учасників інтеракції в межах дії вербального сигналу, а й б) приводу - події, яку ми кваліфікуємо як життєво важливу; не обовязково, щоб вона була глобальною, наприклад шлюб, зміна місця проживання чи роботи, народження дітей, подорож, одужання і т. ін.; можлива й незначна подія - початок робочого дня, складання екзамену, участь у змаганнях, грі, вечірці, відвідини театру, музею, прийом їжі; в) мовець повинен усвідомлювати важливість ситуації для адресата (іноді й для самого себе), його прагнення - некоректним уважається побажання того, у чому немає потреби; г) за умови щирості в мовця виникає зацікавлення в позитивному розвитку ситуації-приводу; ґ) мовець знає, що, за звичаєм, виголошення певної формули начебто сприяє цьому; д) він висловлює адекватну обставинам формулу.