Зв’язок між ступенем ендогенної інтоксикації та функціональним резервом печінки в нормі та при моделюванні токсичного гепатозу у кролів при дозованій дії токсичних факторів. Вплив лактосорбалу на функціональний резерв печінки при моделюванні гепатозу.
Аннотация к работе
Функціональний резерв печінки та способи його регуляції (експериментально-клінічне дослідження)Специфічні показники, що застосовуються у цих системах, визначаються тими функціями та станами організму, які мають безпосереднє відношення до загальних функціональних резервів пацієнта, і, таким чином, дозволяють обєктивно оцінити ці резерви. Сучасні методи масової донозологічної діагностики дозволяють визначити ступінь адаптації організму до умов довкілля і виявити тенденції зниження, напруження чи недостатності пристосувально-захисних можливостей організму. В умовах реального зовнішнього середовища печінка, яка є основним органом детоксикації, несе підвищене навантаження, тому очевидна актуальність детального вивчення її функціонального резерву та можливостей його захисту в умовах підвищеної токсичності. Більше того, в сучасних епідеміологічних умовах, коли кількість захворювань печінки невпинно збільшується, a вірусне та токсичне ураження печінки переростає у глобальну проблему (Marrero, R., Schiff, E., 2002; Moseley, R.H., 2002), дослідження та кількісна оцінка функціонального резерву печінки (ФРП) стають першочерговим завданням: дже набір існуючих функціональних показників, які могли б дозволити кількісно оцінити ймовірність виникнення та важкості перебігу патології печінки у контексті конкретного захворювання є недостатнім для надійного прогнозу ризику хвороби (Jesic R., 2001; Sherlock S., Dooley J., 2002). Тому у даній роботі пропонується визначення ФРП на принципово іншому підході, а саме, на звязку резервів біосистеми зі ступенем стійкості її рівноваги: як зреагує біосистема (у даному випадку печінка) на стрес, повязаний з дією екзогенного чи ендогенного токсину.Кролі були розділені на 4 групи, яким паралельно з введенням отрути протягом 14 днів проводили щоденні внутрішньовенні інєкції лактосорбалу (ЛС) (група І), альбуміну 5% (А5%) (група ІІ) та сорбітолу 20% (С20%) (група ІІІ) з розрахунку 3 мл на кг маси тіла. Діагноз цирозу печінки встановлювався на основі комплексу вищевказаних клінічних і біохімічних досліджень та інструментальних обстежень (ультразвукового, радіоізітопного сканування Au-98 або гепатографії І-131, фіброгастродуоденоскопії), маркерів ураження печінки вірусами Піддослідних тварин додатково розділили на дві групи в залежності від величини початкового значення ЛІІ (до введення отрути), і прослідкували, як змінюються біохімічні показники печінки при введенні CCL4 у кожній з груп. Таким чином, величина початкового значення ЛІІ знаходить відображення в наступній еволюції біохімічних показників функції печінки, а отже, дозволяє передбачити порушення функціонального стану печінки в умовах розвитку експериментального токсичного гепатиту, тобто моментальне визначення ступеня інтоксикації організму дозволяє оцінити стан ФРП та прогнозувати важкість перебігу дифузного ураження печінки у майбутньому, у повній згоді з бальними системами та теорією Маркова. Суттєва різниця полягає у величині цих змін та ступені нормалізації показників: у І групі рівень АЛАТ на 14-й день достовірно відрізнявся від аналогічного показника у інших групах.Присутність глікогенвмісних гепатоцитів та їх насиченість глікогеном вірогідно свідчить про функціональний стан печінки та відображають її функціональний резерв, оцінений за показниками лейкоцитарного індексу інтоксикації, парамеційним тестом та концентрацією молекул середньої маси у плазмі крові. Вираженість змін показників лейкоцитарного індексу інтоксикації, парамеційного тесту та концентрації молекул середньої маси у плазмі крові достовірно відображає ступінь важкості дифузних уражень печінки: підвищення ЛІІ та концентрації МСМ і зменшення часу ПТ супроводжуються зміною поведінки тварин та клінічними синдромами інтоксикації у людей.