Функціональна і компетентнісна готовність державних службовців України до здійснення публічного адміністрування в умовах демократії - Статья

ФУНКЦІОНАЛЬНА І КОМПЕТЕНТНІСНА ГОТОВНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УМОВАХ ДЕМОКРАТІЇ У рамках пілотного дослідження зроблено оцінку компетентнісної та функціональної готовності державно-управлінських кадрів і органів влади України. За результатами порівняльного дослідження трансформаційних змін в суспільстві й інституті державної служби визначено загальні риси становлення державно-управлінських кадрів в Україні.Слід зазначити, що минув немалий проміжок часу і здійснена не одна реформаторська спроба відтоді, коли Указом Президента України (1997) була вперше створена Державна комісія з проведення адміністративної реформи [1], а наступним Указом Президента України (1998) затверджені заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні, в основу яких покладено принцип функціональності системи державного управління, зокрема, впровадження цього принципу в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, інституті державної служби, адміністративному законодавстві, створенні адміністративної юстиції тощо [2]. Про це переконливо свідчать результати моніторингових досліджень загальносистемних змін в Україні (1992-2014), що їх започатковано Інститутом соціології НАН України і з 2003 р. продовжено кафедрою державного управління та суспільного розвитку Національної академії державного управління при Президентові України та відділу моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки та прогнозування НАН України. Ствердження в суспільстві цінності особи, власне, й тягне за собою відповідні інституційні зміни, які втілює адміністративна реформа як перехід від відомчості до функціональності в державному управлінні, діяльності державних службовців та роботі з управлінськими кадрами, включно з оцінкою їх компетентності та функціональної готовності. Проблемність ситуації посилюється наростанням конфлікту між новим змістом мотивації особи державного службовця і старою формою практики (методології і методів) оцінювання державних службовців, що її віддзеркалює нині діюча в органах влади України щорічна оцінка державних службовців та неготовність (світоглядна і методична) керівних кадрів до впровадження сучасних (тестових) оціночних процедур. За результатами порівняльного дослідження трансформаційних змін в суспільстві й інституті державної служби, загальними рисами становлення державно-управлінських кадрів в Україні можна вважати такі: • державні службовці є більш самодостатніми, ніж суспільний загал України в цілому.Водночас суспільство хотіло б бачити в структурі державної влади та її апарату когорту державних службовців, дієздатність яких визначається ґрунтовною економічною, юридичною, політологічною підготовкою та потужним інноваційним потенціалом, які досконало володіють теорією і практикою публічного адміністрування; з людей стратегічно мислячих, здатних переконувати і мотивувати до праці; з керівників, котрі відрізняються діловитістю, відповідальністю, прагненням до нешаблонних рішень і злагоди в суспільстві, котрі вміють налагоджувати міцні й ефективні контакти з опозицією; з людей чесних, принципових, незалежних, якості яких становлять основу довіри суспільства до влади. Більшість кваліфікованих кадрів державних службовців через невизначеність свого соціального статусу і неврегульованість матеріального становища була вимушена покинути державну службу. Продовжує погіршувати ситуацію й безсистемність перетворень у сфері державного управління, що відбивається на стані справ в освітній підготовці державного службовця, яка, як виявляється за результатами дослідження, не відповідає потребам часу. Нинішня ж професійна ситуація подовжує зберігати, умовно кажучи, колишній стан речей, орієнтуючи державних службовців на старі - «вертикальні» чи командно-адміністративні відносини влади і суспільства, в яких людина залишається «функцією» або «засобом» виробництва. Нововиникла кадрова ситуація в державній службі потребує створення дієвої системи рекрутування, що базується на конкурентних засадах та інституалізації вимог до ділових і моральних якостей державних службовців.