Інтертекст й інтертекстуальні елементи зв’язку. Теоретичні аспекти дослідження проблеми інтертекстуальності. Інтертекстуальність, її функції у художньому тексті. Теорія прецедентного тексту. Інтертекстуальність та її функції у трагедії Шекспіра "Гамлет".
Аннотация к работе
Тенденція сучасного літературознавства до проведення комплексних досліджень зумовлює величезну зацікавленість до досліджень інтертекстуальності. Барт досліджували поняття інтертексту й проблеми інтертекстуальності. Проте в наукових працях вчених не в повній мірі досліджено поняття інтертексту та його роль в художній літературі. Мета дослідження - зясувати особливості реалізації інтертекстуальних звязків та визначити функції інтертекстуальності у художніх творах, зокрема у творчості Шекспіра на прикладі трагедії "Гамлет". Для досягнення цієї мети потрібно розвязати такі завдання: зясувати сутність, характерні особливості поняття інтертекстуальності та його функції у художньому тексті;Крістевій та означає метод дослідження тексту як знакової системи, а також взаємодію різних кодів, дискурсів чи голосів, які переплітаються в тексті. Мета теорії інтертекстуальності полягає у вивченні механізму реалізації міжтекстових звязків на когнітивному і мовному рівнях як наслідку, з одного боку, концептуальної природи організації і збереження знань текстів і про тексти, а з іншого, їх актуалізації в процесі створення дискурсу. Основним положенням теорії інтертекстуальності можна вважати те, що завдякисвоїй знаковій природі, будь-який текст перебуває у взаємозвязку з усіма іншими текстами, і що ці міжтекстові звязки актуалізуються під час його сприйняття. Основними термінами теорії інтертекстуальності є "текст-приймач" - текст, який є топосом реалізації міжтекстових звязків; "прецедентний текст" - текст, на який робиться інтертекстуальнє посилання; та "інтертекст" - конкретна реалізація посилання на прецедентний текст у тексті-приймачі [44, с.83]. Визначивши ситуацію "текст у тексті" як феномен використання "чужого" тексту, що має особливу риторичну побудову, у якій відмінність у закодованості різних частин тексту стає виявленим чинником авторської побудови й читацького сприйняття тексту, Ю.Проблеми інтертексту, інтертекстуальності та міжтекстових звязків розглядало багато вчених, але мало хто з них запропоновував класифікацію інтертекстуальних елементів. Фатєєва називає дві найповніші класифікації [12, с.5]. Друга класифікація належить французькому досліднику Ж. Женнету, який у книзі "Палімпсести: Література другого ступеня"виділив такі елементи інтертекстульності: 1) власне інтертекстуальність (співприсутність в одному тексті двох або більше текстів (цитата, алюзія, плагіат тощо); Дослідниця також наводить свою розгалужену класифікацію інтертекстуальних відношень: цитатність (цитати, алюзії, центонні тексти), паратекстуальність (цитати-заголовки, епіграфи), метатекстуальність (інтертекст-переказ, дописування "чужог"о тексту, мовна гра з претекстами), гіпертекстуальність (осміювання та пародіювання), архітекстуальність та інші моделі інтертекстуальності, зокрема інтертекст як троп чи стилістична фігура, інтермедіальні тропи чистилістичні фігури, звуко-складовий і морфемний типи інтертекст та запозичення прийому [40, с.120 - 160].Інтертекстуальність в будь-якому виді тексту здатна до виконання різних функцій. При цьому текстоутворення трактується як побудова читачем нового тексту з інтертекстуального уривку і памяті претексту як форма читацької інтертекстуальності. Інтертекстуальність стає авторською, коли автор створює новий текст, усвідомлюючи його звязки з іншими існуючими текстами, навмисно включаючи інтертекст. Функції, які виділяє вчений, відносяться в основному до стилістики декодування [11, с.430-433]. Якобсоном: апелятивна (виявляється в тому, що відсилання до яких-небудь текстів у складі даного тексту можуть бути орієнтовані на зовсім конкретного адресата - того, хто може впізнати інтертекстуальне посилання, а в ідеалі й оцінити вибір конкретного посилання й адекватно зрозуміти інтенцію, яка прихована за нею.Прецедентні тексти можуть бути і невербальними (твори живопису, скульптури, музики, архітектури). Прецедентність визначається як популярність, хрестоматійність, "попит" на цей текст як для мовної особистості, так і мовних груп. Слишкіна, можна говорити про прецедентні тексти для вузького кола людей - для малих соціальних груп (сімейний прецедентний текст, прецедентний текст студентської групи і т.д.). По-друге, існують тексти, що стають прецедентними на відносно короткий термін і не тільки невідомі попередникам цієї мовної особистості, але і виходять з ужитку раніше, ніж зміниться покоління носіїв мови (наприклад, рекламний ролик, анекдот) [36, с.101]. Прецедентний текст - це текст, що є елементом культурної памяті народу і регулярно використовується в інших текстах.Прохоров співвідносить прецедентні феномени з рівнями мовної особистості та виділяє чотири рівні прецедентності [32, с.14]. Перший рівень прецедентності відповідає мовній особистості як індивідууму "зі своєї власною свідомістю, обємом памяті, лексиконом" [32, с.148]. Мовна особистість цього рівня має "загальні знання, уявлення, ціннісні орієнта
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Інтертекст й інтертекстуальні елементи звязку. Теоретичні аспекти дослідження проблеми інтертекстуальності
1.1 Теорія інтертекстуальності та її функції у художньому тексті
1.1.1 Поняття "інтертекстуальності", підходи до його визначення
1.1.2 Типи інтертекстуальних відношень
1.1.3 Функції інтертекстуальності
1.2 Теорія прецедентного тексту
1.2.1 Поняття "прецедентного тексту"
1.2.2 Класифікація прецедентних текстів та їх функції
1.3 Інтертекстуальність у літературі епохи Відродження та доби бароко
1.3.1 Інтертекстуальність у ренесансній літературі
1.3.2 Інтертекстуальність у бароковій літературі
1.4 Інтертекстуальний аспект вивчення творчості Шекспіра
Висновки до розділу І Розділ ІІ. Інтертекстуальність та її функції у трагедії Шекспіра "Гамлет"
2.1 Інтертекстуальність як основний тип взаємодії текстів у трагедії "Гамлет"
2.1.1 Біблійніалюзії та їх функції у творі
2.2 Гуманістичнафілософія Ренесансу в обробці Шекспіра