Визначення поняття репрезентації, традиційної метафізики та трансцендентальної філософії, виявлення філософських можливостей та обмеженості репрезентативної моделі, нових горизонтів мислення, що відкриваються через подолання метафізики та репрезентації.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент ТРУБЕНКО Анатолій Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри історії філософії.Тривалий час, починаючи з 30-х років XX ст., єдність філософської традиції підтримувалась незалежними від філософії та філософів методами, шляхом примусу з боку політичної влади. Такої ролі, яка б не дублювала науку чи інші форми самоусвідомлення суспільства, але давала змогу розкрити можливості, закладені в природі самої думки. Філософські дослідження тут завжди носять характер міждисциплінарних, вплітаються та використовують досвід суміжних дисциплін, що і дозволяє їм виконати найголовнішу функцію філософії, яка полягає в проблематизації стилю та самих форм мислення, в критичній роботі думки по подоланню сталостей та очевидностей, але не ціною відкидання або руйнування будь-яких ідей або уявлень, а завдяки трансформаціям кордонів, які покладені думкою в самій же думці і можуть бути зміненими тільки нею самою. Цей досвід є особливо цінним для української філософії, по-перше, оскільки вона, в силу вище вказаних причин, втратила ідеологічно визначене місце загальнообовязкової методологічної основи для інших, особливо, гуманітарних, наук і змушена знову шукати та відвойовувати своє місце як в системі функціонування наукового знання, так і вищої освіти; по-друге, тим, що сучасна українська філософська традиція повною мірою є спадкоємцем раціоналістичної філософії і проблема осмислення останньої є, по суті, проблемою виживання вітчизняного філософування взагалі по-третє, тим, що критичний багаж французького постструктуралізму може бути застосований до аналізу проявів тоталітаризму не лише у філософії, а, також, у політиці, науці, ідеології і т. ін. Критика здійснюється виключно з позицій тієї філософії, яку учасники дискусії намагаються створити і яка для стороннього дослідника є чимось неявним, мовчазно присутнім, експлікація чого повинна бути необхідним елементом аналізу ззовні, з позицій іншої філософської культури та традиції.Можливість жорсткого розмежування структуралізму і постструктуралізму, модерну та постмодерну видається доволі проблематичною: постструктуралізм, постмодерн може визначатись лише типологічно, лише в своєму загальному вигляді як спроба вирішення проблем, що завели Модерн (структуралізм) в глухий кут, як намагання подолання того типу мислення, що зумовлює постановку цих проблем, а не як дещо принципово нове, що заперечує та відкидає весь попередній культурно-філософський досвід. На думку дисертанта, постструктуралізм треба оцінювати саме за результатом трансформацій традиційного для філософії способу мислення, з точки зору того, чи можна мислити по-старому після зсувів, здійснених постструктуралізмом на проблемному полі класичної філософії. Репрезентація - це певна настанова, що не локалізована в якомусь культурному продукті, а є продукуванням системи обмежень, які думка може сприймати як свої власні (Декарт, Кант), а може долати їх і, саме, на власних кордонах (Ніцше, Батай, Бланшо). Дельоз розглядає репрезентацію в двох основних напрямках: по-перше, як спосіб мислення, що підмінює продуктивне ствердження реальної відмінності становлення порожньою, нежиттєздатною абстракцією «чистого» Буття, здійсненого за допомогою подвійного заперечення становлення в житті та в думці. Таким чином, як підкреслюється в дисертації, генеалогічний проект Фуко - це проект одночасно критичного та історичного аналізу утворень думки самою думкою, що намагається бути іншою.