Франсуа Рабле - Реферат

Про жодну культуру аж до Нового часу не можна було сказати, що стрижнем і основою її розвитку був пошук індивідуальності, прагнення усвідомити й обґрунтувати незалежну гідність особливої індивідуальної думки, смаку, дарування, способу життя, тобто самоцінність індивідуальності. Одержавши перші імпульси в італійському Відродженні, пройшовши через складні перетворення у XVII столітті, лише наприкінці епохи Просвіти ця ідея цілком сформувалася й у минулому сторіччі стала будувати собі дорогу на європейському ґрунті, потроху втрачаючи зухвалу незвичність. Ідея “індивідуальності”, як це ні здається дивним, була невідома всім традиционалістським суспільствам, включаючи і греко-римську Античність. Специфічне і революціонізуюче представлення про індивідуальність, що по необхідності не могло бути незнайоме будь-якій культурі, оскільки відбивало біосоціальну даність. Всебічний і нещадний сміх над відживаючим світом сполучається в Рабле з безмежною вірою в відновлення життя, у науковий і соціальний прогрес, приймаючи форму пророкувань, прийдешніх великих відкриттів чи винаходів у формі утопії вільного суспільства (опис Телемского абатства).Визначний французький письменник і вчений-гуманіст Франсуа Рабле жив у бурхливий час, коли старі форми феодального світу почали відступати під натиском нового класу - буржуазії. То була епоха сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, епоха релігійних війн, що потрясали майже всі держави Західної Європи, епоха нового покоління вчених, які, заперечували догмати богословя і схоластики, стали створювати нові науки, основані, з одного боку, на пізнанні навколишнього світу, а з другого - на вивченні творчості письменників та філософів античної Греції й Давнього Риму. 1532 року під впливом щойно видрукованої народної книжки про казкового велетня Гаргантюа Рабле написав свою книжку про Пантагрюеля, сина Гаргантюа, а через два роки - і про самого Гаргантюа. Рабле, як і багато інших, змушений був залишити Францію, адже «святі отці», правовірні католики, не могли пробачити вільнодумному письменникові його глузувань з біблійних догм, сатиричних випадів протії своїх представників і давно загрожували йому розправою. На цьому як би символічному союзі передової думки гуманізму з неспокійним і на свій лад теж шукаючим народом, матеріальною силою прогресу засновано і сюжет останніх трьох книг роману (після опису виховання і молодості батька Пантагрюеля, велетня Гаргантюа, у першій книзі - знамениті в історії педагогіки глави роману - і дитинства самого Пантагрюеля в другій); алегоричну, але прозору за своїм змістом подорож пантагрюельців до Оракула Божественної Пляшки (до Істини) за відповіддю на питання, що комічно тривожить Панурга -"одружуватись чи не одружуватись", за відповіддю на всі "хворі питання".Уже в XIII-на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування". Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці - вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторами. Гуманіст, глибоко народний письменник, геніальний мислитель і художник-реаліст, невтомний войовник проти мракобісся, борець за нове суспільство - таким ми сприймаємо великого письменника, титана епохи Відродження Франсуа Рабле.

План

Вступ

2.1 Життєвий і творчий шлях Ф.Рабле

2.2 “Гаргантюа і Пантагрюель”

Висновки

Література

Відродження - це справді нова епоха. І усвідомлення того, що народилася нова епоха, у своїх визначних рисах протилежна епосі попередній, - одна з типових особливостей культури XV і XVI ст.

Уже в XIII-на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Вони - результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Е. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування". Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та її способом мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелектуальними інтересами, які поки що випадали з офіційної університетської програми.

Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через недостатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалізації і стандартизації праці. Очевидно, універсальність і багатосторонність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "вимушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці - вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторами.

Чільне місце серед геніїв Відродження займає Франсуа Рабле. “Важко переоцінити значення реалізму Рабле для пізнішої французької літератури. У нього вчилися Скаррон і Бержерак, Мольєр і Лафонтен, Вольтер і Монтескє, Бальзак і Флобер, Франс і Роллан.” [3;230]

Гуманіст, глибоко народний письменник, геніальний мислитель і художник-реаліст, невтомний войовник проти мракобісся, борець за нове суспільство - таким ми сприймаємо великого письменника, титана епохи Відродження Франсуа Рабле.

У світовий литературі Рабле - один з найбільших геніїв комічного. Подібно до сюжету його роману, продовженню народної книги, сміх Рабле за своїми джерелами і прийомами, як і за своїм духом у цілому, уходить коріннями в народну творчість. Жанри фольклору - казки, фабліо, жарти, приказки, прийоми гротеску у мові і образотворчості - усе це ввійшло в роман. Головне джерело сміху Рабле - матеріалізація духовного в смаку народної поезії, гра на двозначному характері "спраги" у його героїв - спраги вина і спраги знань: заперечення середньовічного ідеалу аскетизму і самообмеження, прославляння всебічного, тілесного і духовного, задоволення потреб і безмежного розвитку особистості, "...тому що між тілом і духом існує згода нерушима" ("Гаргантюа і Пантагрюель", с. 181). Улюблений прийом комічного мистецтва Рабле - утрирування пороків ("породжень Антифізиса" - Противоприроди)

У цілому глибоко життєрадісний і різноманітний сміх Рабле - не сатира, до якої він часто близький лише за матеріалом (порокам), а не за тоном, веселим і звеселяючим, що глумиться над злом, але позбавленому страху перед ним, як і тривоги за хід життя і результат комічного конфлікту. Це багатозначний за відтінками, але завжди бадьорий, радісний, "чисто комічний" (без властивих гумору чи смутку розчулення перед слабістю людської) святковий сміх, як на карнавалі; у його основі споконвічне народне почуття сміху як симптому щастя, достатку, безтурботності, здоровя. Але сміх, відповідно до доктора медицини Рабле, володіє і зворотною силою, що зціляє і що відроджує, розсіюючи скорботу, почуття розладу з життям, хворобливий стан духу. Сміх свідчить про здоровий, ясний духовний зір - і дарує його. "Звільняючи від всяких ефектів", які збаламучують нашу свідомість, сміх грає для пізнання життя "терапевтичну" роль. Вплив комічного у Рабле на наступний розвиток французької літератури - від Лафонтена і Мольера до Р. Ролана ("Кола Брюньон") - величезний.

Бахтин М., Творчество Ф. Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса, М., 1965, С.15-90.

Пинский Л., Смех Рабле, в его кн.: Реализм эпохи Возрождения, М.,1961, С.8-20.

Пащенко В. Титан Відродження.// Ф.Рабле Гаргантюа і Пантагрюель. - К., Веселка, 1990. - С.227-230.

Рабле Ф. Гаргантюа і Пантагрюель. - К., Веселка, 1990. - 246с.