Спроба міждисциплінарного наукового комплексного аналізу історичної та цивілізаційно-культурної природи збройного конфлікту на українському Донбасі. Фрактальна локалізація глобальної парадигми протистояння Сходу і Заходу на пострадянському просторі.
Аннотация к работе
Фрактальна локалізація глобальної парадигми «Схід - Захід»: спроба синергетичного аналізу збройного конфлікту на ДонбасіНа наш погляд, збройний конфлікт на Донбасі є фрактальною локалізацією історичної парадигми протистояння Заходу і Сходу, що в аксіологічному та цивілізаційно-культурному вимірі принаймні останніх двох з половиною тисячоліть виражене в дихотомії «Європа - Китай», а протягом Нової історії - «Євроатлантична спільнота - Євразійська спільнота, як екстраполяція Великого Китаю» (сьогодні інституціоналізованого в рамках ШОС), що породжує гібридні за природою євразійські синтези «історичної Росії» та «Руського світу». Таким чином, назва Велике князівство Руське і титул «Великий князь Руський» у XVП-му і навіть XVIII ст. стосувалися земель сучасної України і не мали відношення до Московської держави, що виникла з васального протекторату Орди й далі офіційно йменувалася Великим князівством Московським, а з 1547 р. Таким чином, протягом понад сім століть після монгольської навали спостерігаємо не лише цивілізаційно-культурну та геополітичну альтернативність, біполярність, а й чітку фрактальність історичного та етнокультурного розвитку простору колишньої давньоруської держави: Русь Західна - Русь Східна, український етногенез на західноруських землях держав Центральної Європи - український етногенез на теренах Російської імперії, радянський Захід - радянський Схід, Україна - Росія, Правобережна Україна - Лівобережна Україна, слобожанський Донбас - мобілізаційно індустріалізований Донбас). Тут очевидні історичні паралелі з вищезгаданим фрактально-дихотомічним поділом Русі між Ордою і Європою, що втілився в появі та подальшому загостренні титулярно-світської (король (великий князь) Русі - великий князь (цар) Русі) та конфесійної дихотомії (остання, наприклад, у 1461-1589 роках персоніфікувалася як «Митрополіт Київський і всієї Русі - Митрополіт Московський і всієї Русі»). Так само як стереотипи поведінки жителів Київській Русі (та в її етнічному уламку - Новгородській республіці) і Московської держави істотно відрізнялися (хоча культурна традиція, що базувалася на православї та церковнословянській мові, в основному була запозичена Москвою у Давньої Русі), так і стереотипи поведінки населення переважно російськомовного Києва кардинально відрізняються від стереотипів поведінки населення індустріальних районів Донбасу або тієї ж Москви.