Розкриття тенденцій розвитку пейзажного жанру у фотомистецтві Харкова останньої третини ХХ ст. як складової культури регіону. Роль фотографії в загальнокультурному процесі. Художньо-стилістичні особливості пейзажу, його зв’язки із світовою культурою.
Аннотация к работе
Харківська державна академія культури Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваНауковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Соколюк Людмила Данилівна, Харківська державна академія дизайну і мистецтв, професор кафедри історії і теорії мистецтва, м. Стверджується, що на межі 1960-1970-х рр. місто стає центром авангардного фотомистецтва України. Дослідження проведено на матеріалі пейзажу на підставі того, що цей жанр являє собою репрезентацію загальної картини світу, яка містить розмаїті культуротворчі чинники. У роботі розглядається широка галузь фотографії, головною ознакою якої є тема природи, як важливий засіб змістоутворення. Внаслідок результатів дослідження в науковий обіг введені нові імена фотомитців, художників та їхні твори, а також визначено місце фотомистецтва в сучасній художній культурі України.У цей час на світову художню сцену вийшло нове покоління фотографів, що репрезентували себе як художники, а світлопис - як високе мистецтво. Водночас до фотографічного методу звертаються визнані у світі художники в традиційних галузях мистецтва. В останні десятиліття ХХ ст. в Харкові формується коло митців, які обрали фотографію засобом художнього висловлення (група “Время”: О. Тож пейзажний жанр у фотографії постає в подвійному дискурсі - природи і культури. Такий ключ розгляду теми визначив і подвійну структуру роботи, що обумовлена проблемою семантичної розбіжності таких різномовних мистецтв, як фотографія і живопис.У підрозділі 1.1 “Фотографія як актуальне мистецтво” на підставі систематизації даних щодо наукового осмислення фотографії як явища культури розкрито, що ідея фотографії виношувалась у лоні пейзажного мистецтва (використання камери-обскури при створенні топографічного ви-ду), а винахідники світлопису Ж.-Л. Критерії художньої виразності фотографії ще не були визначені, а її звязок з наукою і технікою спричиняв дискусії, призводив до поляризації поглядів. Показано, що в зазначений період, коли світлопис сприймався виключно в категоріях живопису, фотографія щодо мистецтва виконувала допоміжну функцію. У підрозділі 1.3 “Джерельна база, методологія, методика та методи дослідження” показано, що джерельну базу становлять опрацьовані автором матеріали колекцій Національного художнього музею України в Києві, Харківського, Сумського та Полтавського художніх музеїв, Харківського історичного музею, приватних колекцій Харкова, Києва, Москви. Поява фотографії з її здатністю фіксувати “пейзаж, який зникає”, була високо поцінованою як фотографами, так і художниками.На основі вивчення сприймання світла як природотворчої і культуротворчої субстанції, що пронизує міфопоетичні системи різних народів і часів, у цьому дослідженні обґрунтована важлива функція фотографії. Доводиться, що успадкування фотографією цієї важливої функції та уречевлення її - важлива подія в культурі, яка найвиразніше відбилася в ландшафтних світлинах, оскільки саме пейзаж є усталеною в образотворчому мистецтві формою конституювання картини світу. У дисертації простежено визнання за фотографією функції першої матеріальної фіксації творчого задуму (найбільш оперативної і переконливої), що не тільки додатково доводить її приналежність до мистецтва, але і відводить їй особливе місце, підтверджене сучасним станом візуальних мистецтв, де фотографічні засоби представлені широко й різноманітно. Наголошується на тому, що широке введення фотографії в художню культуру відбувалося за часів надзвичайного піднесення пейзажного жанру в образотворчому мистецтві, а це визначило й особливості пластичної мови фотографії. Офіційні харківські фотоклуби (наприклад, обласний) цілком укладалися в парадигму професійної спілки, що стало для фотографів заміною такої інфраструктури, на яку спиралися художники, музиканти і письменники.