Теоретичне визначення сучасних чинників й основ, які могли б сприяти збереженню національної української ідентичності у межах Європейського Союзу як найбільш успішного втілення уніфікації економічного та соціально-культурного життя європейських держав.
Аннотация к работе
Формування європейської ідентичності: аргументи для УкраїниЄвропейський Союз сьогодні позиціонують як найбільш успішне втілення уніфікації економічного та соціально-культурного життя європейських держав, що дозволяє говорити про формування так званої європейської ідентичності. Теоретичне визначення чинників й основ, які могли б сприяти збереженню національної української ідентичності у межах Європейського Союзу. Дослідження показало, що в царині формування європейської ідентичності поки що можна спостерігати серйозний збій. Перспективами подальших досліджень можуть бути: аналіз самоідентифікації України в контексті європейської ідентичності; вивчення перспектив інтеграції України в європейський простір; дослідження процесу формування наднаціональної ідентичності, яка повинна виходити як від держави, так і від громадянського суспільства тощо. European Union is now seen as the most successful implementation of integration and unification of political, juridical, economical, social and cultural life of European states that leads to special, say, European identity.Більш того, питання ідентичності взагалі доволі часто повязують із проблемою виживання суспільства, оскільки загроза існуванню не завжди означає загрозу фізичному виживанню: достатньо того, що певна історична спільнота втрачає на практиці можливість жити як єдине колективне утворення, втрачає усвідомлення свого власного "ми". З іншого боку, Європейський Союз (ЄС) сьогодні позиціонують як найбільш успішне втілення зближення, уніфікації й уніформізації політичного, правового, економічного та соціально-культурного життя європейських держав, в числі яких не тільки 28 членів спільноти, а й ряд сусідніх держав Європи. Не знаходиться осторонь від цього феномена й Україна, для якої проблема національної ідентичності завжди була актуальною з урахуванням того, що на її території проживають представники понад 130 національностей та народностей, і кожен із цих представників вважає той чи інший регіон нашої держави своєю Батьківщиною [1, с. З огляду на анексію Криму і події на сході України, сьогодні не працює в повній мірі й принцип непорушності кордонів як елемент структурування суспільства: національна ідентичність і суспільна безпека стали центральним мотивом поведінки й предметом політичних конфліктів. В цьому контексті, з огляду на прагнення України стати повноправним членом Європейського союзу (за вступ України до ЄС готові сьогодні проголосувати 60,7 % громадян України [4]) й конкретні практичні кроки щодо реалізації цього прагнення, одночасно, на наш погляд, постає проблема існування й подальшого розвитку унікальної української культури в межах єдиного європейського економічного і культурного організму.У сучасній політичній енциклопедії термін "ідентичність" (від лат. identicus-тотожний)-визначається як парасольковий, який використовують для відтворення сприйняття (розуміння) самого себе як складної, особливої істоти [7, с. У понятті ідентичність "накладаються" два значення: ідентичність із самим собою (самість) та ідентичність "того самого" (тотожність), які й формують дихотомію постійності та змінності феномену. Нагорна вважає, що ідентичність слід розуміти як результат самовизначення людини чи групи у соціальному сенсі "тобто віднесення себе до тих чи інших спільнот..." [8, с. Тобто, думка людини про саму себе може надовго залишатися при ній, не матеріалізуючись до тих пір, доки інші люди "інтерсубєктивно" не визнають її ідентичність і гідність, як їх розуміє конкретна людина-француз, росіянин чи то українець. Європейці, а в основному, їх еліта, насилу розвинули в собі відчуття якоїсь спільності.В якості висновку зазначимо, що поставлені в статті запитання, на наш погляд, не тільки формують потребу в їх подальшому теоретичному осмисленні, а й вимагають вже конкретних відповідей від європейської практики. Чи можна стверджувати і в якій мірі, що, увійшовши до складу європейської спільноти, новим державам (в тому числі й Україні), які нещодавно належали до різних національних і політичних культур, буде властиве щось спільне, що обєднає їх настільки, що вже можна говорити про появу нової єдиної для всіх ідентичності або самобутності? Дацюка, а саме: а) культурного дискомфорту (вивчення та практичне застосування інших мов, засвоєння й практикування інших культурних норм); б) економічної конкуренції (немає своїх, є ринок конкуренції); в) руйнування держави як такої і як наслідок цього важка і повільна відмова від монополії нації на державу (відомо, що членство в ЄС вимагає від кожної держави передати частину свого суверенітету на поталу наднаціональним органам); г) фрагментацію як процес відмови націй від монополії на територію і одночасно територіальна легітимація значно складніших ідентичностей; д) продовження роду поза національним примусом; е) відстоювання наративу складних ідентичностей, применшення значення національного наративу, редукція його до "постнаціонального" [36].