Шляхи становлення лексико-словотвірних категорій локативів та словотвірної структури загалом. Функціонально-семантична дистрибуція дериваційних шляхів в українській мові у ХVІІ-ХХІ ст. Дослідження закономірностей словотвірної підсистеми nomina loci.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ СТРУКТУРИ NOMINA LOCI В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ XVII - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯРозвиток сучасних лінгвістичних досліджень характеризується посиленим інтересом до структури та семантики слів у межах певних тематичних груп лексики, які відбивають умови життя, побуту, світосприймання народу. Іменники з локативною семантикою, поряд із назвами рослин, осіб, тварин, предметів господарського вжитку, посідають у номінативній системі української мови одне з центральних місць, адже всі прояви людської діяльності відбуваються в просторово-часовому континуумі. Українська лінгвістика накопичила досить багатий матеріал зі словотвору іменників-локативів, однак на сьогодні історія формування, становлення та функціонування дериваційної категорії nomina loci в новій українській мові кінця XVII - початку ХХІ ст. не була обєктом спеціального вивчення. Памятки письменства кінця XVII ст. свідчать про те, що українська мова вже на той час мала розгалужену лексичну систему, основне ядро якої з певними фонетичними змінами чи семантичними зрушеннями збереглося до наших днів і активно функціонує в сучасній літературній мові або діалектах. У дисертації вперше в українському мовознавстві здійснено комплексний опис історії формування дериваційної системи іменників із локативною семантикою в новій українській мові кінця XVII - початку ХХІ ст.У першому розділі "Локативні найменування в лексичній і словотвірній системах української мови" розглянуто поняття категорії nomina loci, визначено коло назв місць у лексичній і словотвірній системах української мови, зясовано основні принципи опису динаміки лексико-словотвірних типів і підтипів локативних найменувань, окреслено науково-теоретичні засади дослідження. Назви відкритого, більш чи менш розлогого простору: найменування місцевостей з якимись характерними ознаками (безлісся, берег, заграниця, міжгіря, надбережжя, пониззя, провалля, трясовина), назви населених пунктів та їх частин (виселок, глибинка, місто, селище, слобода, столиця, околиця, передмістя, провулок), найменування адміністративно-територіальних одиниць і територій, що підлягають чиїйсь владі (воєводство, герцогство, гетьманщина, графство, держава, князівство, королівство), назви розлогого простору, на якому локалізуються рослини чи який використовується для сільськогосподарських потреб (березина, бір, бузинник, бурячник, вербник, вишник, газон, гущавина, ліс, ліщина, лозняк, малинник, ожинник, поле, просище), назви місць, де відбуваються певні дії (вибій, вимив, вирубка, гульбище, забій, звалище, згарище, зруб, лісосіка, пасовище, покіс, поруб), найменування доріг (автомагістраль, автострада, бетонка, біжак “степова вузька стежка”, гостинець “великий битий шлях, шосе”, дорога, пішак, пішник, прогін, стежка, троповик, шлях, шосе), назви водоймищ та їх частин (басейн, бистрина “швидка течія, а також місце, де найшвидше тече вода в річці”, бурчак “дзюркотливий, стрімкий потік води”, водограй, водоймище, водосховище, гнилиця, джерело, заводь, закрут, затока, море, плавина “заросле болото”, річка, студниця, топлица), топонімічні назви (Бойківщина, Дніпро, Дністер, Закарпаття, Звенигородка, Київ, Сула, Чорноморія) та інші; Назви закритого, обмеженого чимось простору: найменування різного роду будівель, будинків, приміщень та їх частин (башта, будинок, вівчарня, відпочивальня, вязниця, голубник, гусятник, дзвіниця, кабінет, льодосховище, пристройка, світлиця), назви підприємств, установ і закладів, повязаних із певною діяльністю (академія, бавовнопрядильня, білильня, бойня, броварня, видавництво, круподерня, миловарня, пекарня, цегельня, школа), назви обмежених територій, які використовуються для різних потреб (автобаза, базар, господарство, звіринець, пасовище, подвіря, садиба), найменування транспортних засобів (автобус, барка, віз, нетичанка “легка повозка”, підволоки “санки, на яких тягнуть плуги в поле”, лодка, вертоліт, літак), назви вмістилищ (амфора, берестянка, бодня “деревяна низька діжка з кришкою”, божник, борщівник, відро, глечик, соусник, черепок) тощо. Дослідження історії лексико-словотвірних типів назв місць є необхідним для зясування загальних закономірностей розвитку дериваційної системи іменника, адже про динамічний історичний характер категорії nomina loci свідчить наявність суфіксів-варіантів, конкурування способів їх творення, коливання продуктивності окремих словотворчих морфем та активності мотивувальних основ у різні періоди функціонування мови. Протягом кінця XVII - початку ХХІ ст. в українській мові відбувався процес конкурування словотвірних структур із такими формантами, як нульовий суфікс,-ик,-ник, ищ(е),-н(я), иськ(о),-(j)ак,-няк, к(а), ин(а), иц(я),-ств(о),-j(а),-ець.