Висвітлення історичних аспектів розвитку судоустрійного та процесуального законодавства, що регламентує порядок залучення народних засідателів до здійснення кримінальної і цивільної юстиції. Дослідження статусу народних засідателів і аспектів їх добору.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукНауковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Козьяков Ігор Миколайович, Академія прокуратури України, проректор з наукової роботи. кандидат юридичних наук, професор Каркач Павло Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри організації судових та правоохоронних органів. Захист відбудеться “_5_”__жовтня___2006 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.Ефективна за радянської доби система виборів народних засідателів виявилася паралізованою в умовах економічної нестабільності та інертного ставлення основної частини населення до виконання громадянських обовязків, через що з 90-х років минулого століття набули масового поширення порушення строків і черговості виклику засідателів, зявилися “штатні” засідателі, унаслідок чого вироки нерідко виносилися незаконним складом суду. Реакцією законодавця стало припинення дії розглядуваного інституту на рівні районних (міських) судів (1992 р.) та Верховного Суду України (2001 р.), що, однак, не розвязало проблеми залучення засідателів до розгляду кримінальних справ в апеляційних судах. Із набуттям чинності нового ЦПК України та введенням інституту народних засідателів на рівні місцевих судів для здійснення цивільного судочинства різко збільшилася їх чисельність, що значно загострило ситуацію з добору необхідної кількості непрофесійних суддів. При цьому ані вченими колишнього СРСР, ані сучасною генерацією українських правників не підготовлено спеціального дослідження, у якому б на дисертаційному рівні було розглянуто теоретичні та практичні проблеми добору народних засідателів на підставі комплексного розроблення організаційно-правових (судоустрійних) і процесуальних аспектів вказаної процедури, що підкреслює необхідність розробітки обраної теми в межах дисертаційного дослідження, відповідно до потреб аналізу новацій судоустрійного та цивільно-процесуального законодавства, удосконалення проекту КПК України. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані; матеріали анкетування, одержані в ході опитування 206 народних засідателів, 112 суддів і 93 секретарів судових засідань апеляційних судів Луганської, Волинської і Миколаївської областей, 52 адвокатів і 49 прокурорів (їх помічників) з цих реґіонів; результати узагальнення практики добору народних засідателів, а також списки народних засідателів загальних місцевих і апеляційних судів Вінницької, Волинської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Чернівецької областей, м.У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається обєкт і предмет, мета, завдання та методологічна основа дослідження, звязок роботи з науковими програмами, планами, темами.Участь народу в здійсненні правосуддя є конституційним принципом судової влади України, що становить вреґульовану чинним законодавством систему правоположень, які визначають право представників народу здійснювати судову функцію державної влади шляхом безпосередньої участі в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. “Історія становлення і розвитку теорії та законодавчої реґламентації добору народних засідателів в Україні” висвітлено історико-правові аспекти розвитку теорії та законодавчої реґламентації добору народних засідателів для потреб національної юстиції. Дисертант наголошує, що при реформуванні вітчизняного інституту народних засідателів доцільно орієнтуватися насамперед на досвід країн романо-германської правової системи з усталеними традиціями відправлення правосуддя за участю шеффенів, поряд з чим враховувати практику пострадянської модернізації інституції народних засідателів у країнах СНД і Балтії, де умови роботи народних засідателів є найбільш наближеними до українських. “Правовий статус народних засідателів” досліджено основні елементи правового статусу народних засідателів у судочинстві. Петришин), так і в законодавчій практиці не існує єдиного підходу щодо елементного складу статусу, здобувач уважає, що оптимальною для цілей дослідження є позиція, згідно з якою поняття “правовий статус народного засідателя” охоплює : а) права; б) обовязки; в) правосубєктність; г) гарантії діяльності народного засідателя.У висновках наведені теоретичні узагальнення й запропоновано нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає в комплексному дослідженні організаційно-правових і процесуальних аспектів механізму формування складу народних засідателів в Україні, розробленні концептуальних основ адекватної сучасним умовам процедури добору представників народу для участі в здійсненні правосуддя.