Загальна характеристика способів визначення складу ринкової інфраструктури і критерії виділення окремих її елементів. Знайомство з головними особливостями формування ринкової інфраструктури в перехідній економіці індустріального типу, аналіз проблем.
Аннотация к работе
Формування ринкової інфраструктури в перехідній економіці індустріального типуНарешті, по-третє: оскільки ми аналізуємо процес формування ринкової інфраструктури, яка вже існує в розвинених країнах, котрі здійснюють перехід до постіндустріального суспільства, очевидно, що в дисертації досліджується формування ринкової інфраструктури в країнах, які переходять до ринку від адміністративно-командної системи. Обгрунтовано універсальний підхід до визначення ринкової інфраструктури як інституційованої трансакції, який реалізовано стосовно реального і фінансового секторів економіки, а також стосовно соціальних процесів, і на базі якого із застосуванням системи критеріїв вперше розроблені основи класифікації інфраструктур різних типів (за типами ринків, за формами власності, за рівнями функціонування, за соціальними і історичними типами), дано визначення ринкової інфраструктури, виявлено її складові елементи, згруповані за внутрішнім і зовнішнім змістом (внутрішній зміст ринкової інфраструктури визначений як єдність інституційного та інформаційного елементів, а зовнішній представлено як єдність нормотворчого і ментального елементів); сформульовано головну умову реалізації активної функції ринкової інфраструктури - поєднаність і органічність розвитку всіх її елементів. Введено в науковий обіг поняття «пропускна спроможність інфраструктури» і «здатність перехідної економіки до освоєння ринкових інститутів», на основі яких запропоновано універсальний критерій оцінки ступеня відповідності існуючої інфраструктури до потреб ринкової економіки - пропускна спроможність інфраструктури, що дозволяє розробити систему показників для окремих сфер інфраструктури (товарні ринки, грошові ринки, фінансові ринки) з метою визначення рівня їх розвитку. Розкрито особливості формування національної моделі українського фондового ринку, виявлено склад його інфраструктури, розкрито пряму залежність між рівнем нормотворення та ефективністю виконання своїх функцій інститутами фондового ринку і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізму його формування і державного регулювання з урахуванням реальних результатів попереднього розвитку і особливостей суспільної свідомості. Зроблено висновок про неможливість поетапної реалізації стратегії реформування перехідної держави в українських умовах і про необхідність одночасної реалізації стратегічних завдань реформування державних інститутів; сформульовано першорядні завдання реформування держави, вирішення яких забезпечує ефективний вплив державного будівництва на розвиток ринкової інфраструктури, і запропоновані дві групи практичних заходів держави зі сприяння розвитку інфраструктури - прямі й непрямі, включаючи адміністративну реформу.Визначальними для проблеми стали новий підхід до розуміння суті ринкової інфраструктури як особливої підсистеми економіки, що забезпечує рух товарно-грошових потоків, і вперше запропоноване нами трактування складових частин РІС. У ході дослідження вдалося, як нам здається, зробити важливий крок щодо розробки науковообгрунтованої системи показників вивчення процесів формування й розвитку РІС у перехідній економіці. Однак, якщо внутрішні моменти починають домінувати над зовнішніми, то в економіці виникає і поглиблюється дисбаланс у взаємодії підсистеми (РІС) з самою системою, тобто з економікою загалом. Виявлені нами стійкі тенденції, а саме: створення ринкових інститутів вольовим шляхом, без наявності обєктивних умов для їх розвитку; виконання ринковими інститутами невластивих їм функцій; нестійкість нормотворення, що заважає інститутам адекватно виконувати свої функції; необгрунтована політизація процесу прийняття економічних рішень та інші - характеризують особливості інверсійного шляху формування РІС. З проведеного дослідження випливає ще один принциповий висновок: у перехідній економіці немає іншої сили, здатної забезпечити створення необхідної РІС, крім держави, яка, однак, часто виявляється неспроможньою виконати цю функцію.