Правова культура особи: види, чинники формування. Спеціальні принципи правового виховання. Поняття і структура правової установки. Засоби протидії негативним явищам суспільного життя. Мета та напрямки діяльності Національної дитячо-молодіжної організації.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень Робота виконана на кафедрі загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України. Науковий керівник-кандидат юридичних наук Заслужений юрист України Мурашин Геннадій Олександрович Інститут держави і права ім. провідний науковий співробітник, кандидат юридичних наук, Головченко Валентин Васильович, Конституційний Суд України, консультант судді Конституційного Суду України. Захист відбудеться “17.” лютого. 2003 року о 14-00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, Україна, м.У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позиції ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору зясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані, але через високий ступінь теоретизації були залишені поза увагою деякі практичні аспекти процесу формування правової культури особи. Правова культура особи в нашому дослідженні розглядається як індивідуальна правова культура, тобто як правова культура фізичної особи. Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на здобутки правознавства, педагогіки, психології та філософії з проблем загальної та правової культури, визначити засоби формування правової культури особи в сучасних умовах та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правовиховного процесу. У першому розділі використовується структурно-функціональний, формально-догматичний і системний методи, а також аналіз та синтез як прийоми логічного методу для формулювання визначення поняття правової культури (п.1.1.1.); через рух від абстрактного до конкретного автор досліджує рівень правової культури особи (п.1.2.).У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь її наукової розробки та звязок з науковими планами, темами, програмами, визначається обєкт, предмет, мета, основні завдання та джерельна база дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна та практичне значення отриманих результатів роботи.Так, юридико-лібертарна концепція визначає, що право (правова культура) - це реально, обєктивно існуючі феномени, які не залежать від визнання чи невизнання, наприклад, державою (В.С. Пропонується визначити правову культуру як систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи і соціальної справедливості, інші найважливіші соціальні цінності у діалектичному впливі на якісний стан і спосіб правового життя особи й суспільства, в якому найвищою цінністю є реалізація прав і свобод людини та їх захист. Підтримано думку про те, що модель правової культури особи має такі головні елементи: усвідомлення сутності права, його соціальної й особистісної цінності як вияву справедливості і гаранта невідємних прав, свобод, честі і гідності кожної людини; усвідомлення пріоритету права над державою; знання Конституції і законодавства, їх оцінка з точки зору сутності права; повага до Конституції і правового закону, до прав і свобод кожної людини; усвідомлене бажання втілення приписів правового закону в життя, принципова звичка правомірної поведінки; громадянсько-правова активність у галузі здійснення своїх політичних, громадянських прав, свобод і обовязків; принципово обґрунтоване критичне ставлення до чинного законодавства та прагнення його удосконалення відповідно до принципів права; нетерпимість до будь-яких порушень правопорядку, неприйняття будь-якого насильства, жорстокості, терору щодо людини (Є.В. Проаналізовано систему, цілі та завдання правовиховного процесу як безпосереднього, спрямованого, безперервного і всеохоплюючого впливу на індивідуальну правосвідомість і правову культуру особи та, відповідно, на її правову поведінку для досягнення такого рівня правової культури, який забезпечував би безконфліктну реалізацію всіма субєктами своїх прав та обовязків у різного роду правовідносинах та сприяв би суспільному розвитку (Є.І.