Правосвідомість - провідна категорія філософії права, її сутність, зміст, структура, функції. Особливості формування правосвідомості населення в умовах тоталітарного і демократичного суспільства. Діяльність провідних інститутів громадянського суспільства.
Аннотация к работе
Національна академія внутрішніх справ України Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри теорії держави та права Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Сливка Степан Степанович, Львівський юридичний інститут, перший проректор з навчальної та методичної роботи кандидат філософських наук, доцент Ткаченко Тетяна Семенівна, Конституційний Суд України, помічник суддіКонституційна реформа, що відбувається у нашій країні, перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської, створення механізму узгодження роботи уряду та парламенту передбачають високий рівень правосвідомості не тільки представників влади, але й громадян, їх активну участь у суспільно-політичних процесах, здатність свідомо та компетентно контролювати діяльність владних структур, відігравати ключову роль у всебічному оновленні суспільного життя. Щоб принципово змінити ставлення громадян до права, держави, активізувати роботу по завершенню правової реформи в Україні, слід вирішити низку питань теоретичного та практичного рівня щодо вдосконалення системи правової освіти та правового виховання. Необхідно створити всі умови для формування такої правосвідомості, яка б відповідала історичним традиціям, ментальності українського народу, забезпечувала розвиток провідних інститутів громадянського суспільства, сприяла інтеграції України до європейського та світового правового простору. Однак, рівень висвітлення цієї тематики ще не відповідає вимогам часу, що пояснюється підвищеною увагою до неї з боку юридичної наукової громадськості та уряду нашої держави, а також складністю і багатоаспектністю розуміння феномену правосвідомості, нерозвязаністю багатьох практичних завдань щодо розвитку українського громадянського суспільства, необхідністю створення нової демократичної парадигми праворозуміння. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що запропоновано визначення правосвідомості як категорії філософії права, що відображає ставлення людей до права, правового способу життя в системі правових знань, правових почуттів, переконань, вольових настанов; вона виробляє оцінку діючої в суспільстві правової теорії та юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог природного права, загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини і громадянина; обґрунтовано розуміння правосвідомості не просто як форми суспільної свідомості, а як важливого стратегічного чинника процесу інтеграції сучасного українського суспільства до європейського і світового правового простору; у контексті демократичних перетворень досліджено механізм формування правосвідомості і конкретизовані такі категорії, як “правове виховання”, “правове самовиховання”, “правове перевиховання”, що набувають нового гуманного змісту в перехідний період розвитку українського суспільства; окреслено і розглянуто соціальні явища, які сприяють деформації правосвідомості громадян України, виступають джерелом і формами прояву правового нігілізму в перехідний період розвитку українського суспільства, становлення його як громадянського; обґрунтовано авторський варіант розуміння взаємозвязку категорій “правосвідомість” та “правовий менталітет”, а також залежність змісту правосвідомості громадян України від особливостей менталітету українського народу; здійснено порівняння, в результаті якого виявлено особливості формування правосвідомості громадян в умовах тоталітарного і демократичного суспільства; розкрито окремі тенденції подальшого розвитку інституту народовладдя у ході проведення політичної та правової реформи в сучасному українському суспільстві, який виступає в якості школи формування правосвідомості громадян; досліджено основні закономірності взаємозвязку між рівнем професійної правової свідомості працівників органів внутрішніх справ та ефективністю правової роботи у сфері реформування системи правоохоронних органів.Перший розділ - “Правосвідомість - провідна категорія філософії права: теоретичні та методологічні засади” - складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються теоретико-методологічні проблеми дослідження правосвідомості як категорії філософії права, форми суспільної свідомості та стратегічного чинника розвитку суспільства, дається визначення правосвідомості, розкривається її структура, функції, звязок з правом і правовим менталітетом. У перехідний період розвитку українського суспільства, доводиться у дисертації, правосвідомість є правовим мисленням, компонентом демократичної правової і загальної культури людства, що має для країни доленосний характер, допомагає визначитись у стратегії її розвитку; це засіб, за допомогою якого здійснюється взаємодія людини із законом, правом, державою, а через них - з економікою, політикою, культурою, побутом тощо.