Визначення поняття "лідер", лідерство як соціологічне явище. Загальновизнані теорії лідерства, їх характеристики. Типи лідерства та якості керівника-ватажка. Формування особистості лідера серед студентства. Гендерний підхід до визначення лідера.
Аннотация к работе
Актуальність вивчення проблеми лідерства як соціологічного явища визначається перш за все тим, що воно є одним з найбільш значимих чинників групової інтеграції, що сприяють досягненню організаційних цілей з найбільшим ефектом. Суспільство має бути уважним до проблем лідерства і нести відповідальність за підготовку та виховання лідерів. Навчання менеджменту створює умови для підготовки людей, здатних не лише очолювати малі групи, окремі організації та обєднання, асоціації, а й займати в державі високі пости. лідер лідерство ватажок гендерний Чим ширший у лідера «репертуар стилів», чим легше він переключається з одного стилю на інший, тим вищою є загальна ефективність його діяльності. В сучасних умовах розбудови і оновлення всіх сфер суспільного життя в Україні особливо актуальною стає проблема лідерства, адже суспільство потребує лідерів, які здатні обєднати навколо себе людей для досягнення поставленої мети і створити сприятливіші умови для подальшого їх розвитку.Різниця полягає в тому, що ситуативні теорії враховують риси, характерні для середовища лідерства: час, місце, обставини групових дій, тобто зовнішні параметри, що стосуються і лідера, і очолюваної ним групи в цілому.У рамках цього напрямку були розпочаті дослідження царських династій різних націй, аналіз шлюбів між правителями і т.д. Основною ідеєю такого підходу було переконання в тому, що коли лідер має якості, які передаються спадково і відрізняють його від послідовників, то ці якості можна виділити, проте скласти перелік таких рис тоді не вдалося.Тобто, в різних конкретних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевищують інших, принаймні, в якійсь одній якості, але оскільки саме така якість і є необхідною у певній ситуації, то людина, яка володіє нею, стає лідером.Проте таке розмите формулювання не зняло однобічності з цієї теорії, і, як часто буває в науці, два крайніх варіанти породили третій, більш-менш компромісний, а саме: особистісно-ситуативну теорію.Досить широкого розповсюдження в США набула і так звана мотиваційна теорія лідерства, представники якої (У.Мітчел, Е.Еванс та інші) доводять, що ефективність лідерства залежить від його впливу на мотивацію послідовників, на їхню здатність до продуктивного виконання завдання і на задоволення , яке вони відчувають у процесі роботи.Помітне місце серед досліджень проблеми лідерства займають також теорії обміну.Лідер передає своєму оточенню знання, навички, моральні цінності. Особисті позитивні якості лідера є взірцем для наслідування і предметом поваги з боку його оточення. Для лідера необхідно сформувати і згуртувати колектив чи групу, визначити її цілі, поставити перед людьми, які входять до складу групи , необхідні завдання, визначити засоби та виявити резерви досягнення мети, забезпечити контроль за виконанням. Виділяють три типи лідерства: ватажок, лідер (у більш вузькому значенні слова) та ситуативний лідер.Сьогодні особлива роль відводиться формуванню професійних та особистісних якостей студентської молоді, лідерів молодіжних обєднань, творчих особистостей. Поняття “підхід” у загальному розумінні означає певну сукупність різноманітних способів та прийомів, які впливають певним чином на будь-кого.Загальною ідеєю гендерного підходу є підхід, який передбачає визначення однаковості чи відмінності чоловіків і жінок у соціальних ролях, способі життя, моделях поведінки, намірах і прагненнях, нормах і очікуваннях тощо, завдяки яким людина успішно реалізує себе в різних сферах життєдіяльності [3]. Виважимо й те, що тривалий період у системі вітчизняної освіти панував підхід, який ґрунтувався на передачі майбутньому фахівцеві лише відповідних знань з певної предметної галузі, а його уміння, здібності та навички, певні гендерні характеристики не висувалися на перше місце. Безумовно, конкретні предметні знання не можна виключати зовсім з освіти майбутнього фахівця, але головною метою освіти, як зазначається у державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)”, є виховання всебічно розвиненої та обдарованої особистості, забезпечення можливостей для її постійного духовного та культурного самовдосконалення. Емпіричні дослідження процесу формування духовного й творчого потенціалу студентів, їх активної соціалізації, показують, що оптимальним в рамках цієї пошукової моделі є використання методів самовиховання, які спрямовуються на формування конкретних якостей особистості, сприяють їй стати визнаною суспільством і колективом ровесників чи наставників. Орієнтація на приклад із життя сприяє вдосконаленню своїх якостей через порівняння їх з якостями іншої людини, її суспільною активністю, професійною успішністю, сімейним благополуччям тощо.Отож, навчання та виховання лідерів створює умови для підготовки людей, здатних не лише очолювати малі групи, окремі організації та обєднання, асоціації, а й займати в державі високі пости.
План
Зміст
Вступ
1. Визначення поняття «лідер»
2. Теорії лідерства
2.1 Теорія рис
2.2 Ситуативна теорія лідерства
2.3 Ситуативно-особистісна теорія
2.4 Мотиваційна теорія
2.5 Теорія обміну
3. Типи лідерства
4. Формування особистості лідера серед студентства