Духовна скарбниця людської цивілізації. З’ясування проблеми формування і становлення онтологічної та гносеологічної проблематики та осмислення специфіки філософування досократиків в ранній грецькій натурфілософії. Науково-раціональне пізнання дійсності.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукВажливо зазначити, що і українська філософська думка, її представники, починаючи з часів Київської Русі, у Києво-Могилянській академії, а згодом і такі мислителі, як Г.Сковорода, Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, постійно черпали животворні ідеї з того джерела, що полишив людству у спадок античний світ, зокрема, з його філософії. При цьому зазначено особливо, що саме досократівська філософія історично значуща тим, що вона вперше розпочала здійснювати велику духовну акцію по деміфологізації світу, по реальному усуненню зі свідомості людини фантастичних уявлень про богів, про сліпі надприродні сили і, натомість, започаткувала роботу по раціональному, теоретичному тлумаченню навколишнього світу, по його розумінню як космосу, що відповідним чином впорядкований, організований чи оформлений, має власні принципи побудови, функціонування та розвитку, будучи відкритим для пізнання. Враховуючи непересічне значення такого підходу, ми виокремили тему нашої дисертації у бік конкретного дослідження процесу становлення науково-раціонального способу пізнання дійсності, тобто зупинилися на проблемі виникнення та формування онтологічної й гносеологічної проблематики у ранній (досократівській) філософії. Тема дисертації є складовою частиною тематики наукових досліджень кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка і виконувалася в межах програми: “Історія філософської думки в Україні: традиції та перспективи розвитку”, шифр 0103U006794, а також у звязку з дослідженням проблем античної і сучасної зарубіжної філософії, яке ведеться на кафедрі історії філософії. Звернення до ранньої грецької натурфілософії з метою зясування проблеми формування і становлення у ній онтологічної та гносеологічної проблематики і відповідно осмислення специфіки філософування досократиків, було спрямоване на те, щоб розкрити як співвідносилися їх вчення про природу (фізика, космологія) з першими онтологічними та гносеологічними пошуками, які розгортала ця філософія.У першому розділі - “Історіографія, джерела та методологічна основа дослідження становлення та розвитку досократівської філософії” проаналізовано найважливіші праці, які стосуються поставленої проблеми, визначають головні передумови виникнення старогрецької (досократівської) філософії, зародження та формування у ній онтолого-гносеологічної проблематики. Саме його людина почала реально екстраполювати чи переносити на процес пізнання світу, природи, стаючи своєрідним аналогом чи парадигмою їх тлумачення та розуміння. У першому підрозділі - “Космос як вища онтологічна реальність і його трактування у досократівській філософії” зазначається, що вже філософи-іонійці, а згодом Геракліт, Піфагор, Парменід, Демокріт, Анаксагор, Емпедокл у своїх філософсько-космологічних рефлексіях, у спробі збагнути, “що є усе,” відкривають існування особливої реальності, що не тотожна реальності видимій, чуттєво-сприйманій, чи то природі, а є такою, що має свій особливий статус - бути, існувати. На цій основі вже мілетці, Геракліт, Піфагор починають трактувати світ як щось цілісне, єдине (буття), а навіть ще точніше - як космос, що обіймає усі явища природи, речі та предмети, а, зрештою - і світ богів. Ефеський мислитель трактував пізнання як дуже складний і діалектично суперечливий процес, адже природа “любить ховатися”, у світі “усе тече, усе змінюється.” В цьому пізнавальному процесі він розрізняє два етапи - етап чуттєвого і етап розумового пізнання, що разом складають сутність всього пізнавального процесу, який є єдиним.