Формування ландшафтного та планувально-композиційного укладу монастирських садів Галичини (Х – середина ХІХ ст.) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектуриОсобливе місце в ній займали монастирські сади, які як складові ансамблів часто визначали ландшафтно-планувальну організацію всієї території, були зразками культурного ведення садівництва, акумулювали найцінніші планувальні й композиційні досягнення свого часу. Відновлення та заснування монастирів сьогодні зводиться лише до реставрації чи будівництва архітектурних споруд, а не до відтворення всіх складових монастирського комплексу, в якому сад був важливим елементом композиції. Потребу дослідження монастирських садів обумовлено закономірностями розвитку історико-архітектурної науки в Україні, яка сьогодні потребує створення власної історії ландшафтної архітектури та висвітлення всіх її сторінок. Проведене дослідження збігається з основним напрямом наукової роботи кафедри історії архітектури та художніх основ - “Вивчення архітектурної спадщини та значення художніх дисциплін у формуванні творчого мислення архітекторів” та науковою тематикою Інституту народознавства НАН України - “Генезис, історія і теорія сакрального мистецтва українців” (шифр 3. 3. 4. Мета передбачає розвязання таких завдань: окреслення поняття “монастирський сад”;Аналіз попередніх досліджень у галузі історії архітектури засвідчив, що сади як невідємна частина монастирських комплексів не були предметом окремого дослідження. Уперше в російській історіографії кінця XIX - початку XX ст. звертається увага на те, що на Русі існували монастирські сади, а монахи були першими садівниками. У фундаментальних працях німецьких, англійських і польських учених XIX - початку XX ст. чільна увага приділяється середньовічному західноєвропейському монастирському саду. Наукових праць про монастирські сади Галичини немає, є лише кілька популярних видань, що стосуються міських садів і парків. Першорядним завданням учених XX ст. було виокремити з історико-архітектурних праць, присвячених історії “загальноруської” архітектури, дослідження з історії архітектури України і створити на їх основі узагальнювальні праці “Нариси історії архітектури УРСР” (1957, 1962) та ”Історія українського мистецтва” (1957), (1966-1968), “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” (1983-1986), “Мистецтво України” (1995), поглиблено дослідити окремі питання історії архітектури України та, зокрема, вивчити архітектуру монастирів.Систематизація матеріалів досліджень ландшафтної архітектури Галичини загалом і монастирських садів зокрема, вивчення способів вирішення таких завдань в історії архітектури та опрацювання невідомих джерельних матеріалів засвідчили необхідність: розробки спеціальної методики дослідження памяток садово-паркового мистецтва; опрацювання матеріалів, що стосуються монастирських садів, методами монографічним (детальне вивчення конкретних садів, монастирів) і топографічним, при якому всі монастирські сади, що містились на українських етнічних територіях, незалежно від конфесійної належності, є обєктами нашого дослідження;Вони формувались на замкнених регулярно-осьових композиціях, використанні водойм, поєднанні утилітарних і естетичних функцій, мали риси східних садів в організації замкненого простору для саду і членування його на чотири частини, колекціонування рідкісних рослин. Священні гаї, дерева, сади, джерела стають основою та першими ландшафтними одиницями створення саду “вертоград”, “замкненого” муром. У римо-католицьких монастирях організується сад “hortus conclusus” (сад, замкнений будівлями). Основним чинником, що визначає різноманіття ландшафтно-планувальних і функціональних схем садів XVI ст. і згодом, є чисельність ченців у монастирі, його попереднє розташування у природному середовищі. Якщо монастир був розташований на “пагорбі”, “підвищенні”, то з XVI ст. він “переноситься” вниз, на підніжжя пагорба, на місці старого монастиря залишаються деревяна церква, монастирський сад із сакральними природними елементами (деревами та джерелом), згодом тут розташовується монастирський цвинтар, будується нова церква чи капличка; у перенесеному монастирі біля підніжжя пагорба закладається новий сад.У роботі монастирські сади класифіковано за: функціональним призначенням (сакрально-аскетичні, символічно-декоративні, рекреаційні (фітосади), репрезентативні, аптекарські городи, утилітарні сади) ; розміщенням у ландшафті (на підвищенні, у котловині, тальвегу, яру, в лісовому масиві, гаї) ; стильовими ознаками [середньовічні (давньоруські, західноєвропейські), ренесансні, барокові, класичні]; містобудівним розташуванням (у населених пунктах, біля них, далеко від них) ; церковними рівнями (митрополичі, архієрейські, пустельницькі) ; конфесійною належністю (студити, ЧСВВ, домініканці, францисканці, бернардини, капуцини та ін.). Встановлено, що елементи середньовічного “замкненого” саду помітні в усіх стилях, їх можна побачити в монастирях василіанів, кармелітів, францисканців, домініканців, бернардинів, реформаторів.