Психолого-педагогічні основи навчання культури українського мовлення першокласників. Умови успішного навчання молодших школярів орфоепії, лексики, граматики. Психолінгвістичні та методичні підходи до змісту формування у першокласників мовленнєвих умінь.
Аннотация к работе
.3 Психолінгвістичні та методичні підходи до змісту формування у першокласників мовленнєвих умінь і навичок міркуватиПеревірка ефективності проведеної роботи з формування культури мовлення учнів в навчальному процесі першого класуАнтоненко-Давидович, сам щиро закоханий в українське слово та глибоко переконаний в тому, що однією й тією ж мовою... можна і полову віяти, й святий вогонь викрешувати, усе залежить від того, як хто вміє володіти цим чарівним інструментом, що ним є мова. Вже у початковій школі мовленнєвий розвиток повинен спиратися на вивчення теорії, оскільки саме теорія дає систему базових лінгвістичних знань, без яких неможливе вільне і грамотне володіння як мовою, так і мовленням. Розвиток мовлення учнів не треба відокремлювати від вивчення теоретичних відомостей про мову. Знання теорії мови - ще не обовязкова умова гарного мовлення, але знання системи мови, закономірностей функціонування її одиниць розвиває мовлення учнів, вдосконалює його. Із багатьох дій, які учень виконує на уроці в процесі мовного спілкування з учителем та товаришами по навчанню, виділяються ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо: 1) активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення, напруження слухових органів ); 2) розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків (морфем, слів, речень) із позамовною реальністю; постійне зіставлення власної вимови із зразком орфоепічно правильного мовлення; 3) запамятовування (робота памяті).Дійсно, у вчителя початкових класів є досить значні переваги в плані виховання орфоепічної грамотності учнів, бо по-перше, в очах молодшого школяра вчитель є незаперечним авторитетом, а це значить, що зразки літературного мовлення вчителя діти будуть засвоювати особливо ретельно. Учителі знаходять виправлення і елементам „книжковості” в своєму мовленні: така вимова, на їх думку, допомагає учням, в подальшому навчанні мови, грамотно записувати слова, а дотримання орфоепічних норм може негативно вплинути на письмову грамотність учнів. З цього приводу ще на початку ХХ ст. точились суперечки: одні вчені-методисти стверджували, що слід дотримуватись норм літературної вимови, інші, - що диктувати слід „орфографічно”, а були й ті, що йшли на компроміс, визнаючи за вчителем право під час проведення всіх видів диктантів, крім контрольних, вимовляти слова згідно з їх написання. Свідченням цього є різноманіття формулювань (недостатньо коректних, а найчастіше - неправильних), що розкривають назване співвідношення: „буква відповідає звукові”, „буква утворює звук”, „буква читається звуком”, „звук виражається на письмі буквою” та ін. У доборі методичних прийомів для опрацювання орфоепічного матеріалу в початкових класах слід враховувати, що засвоєння фонологічних засобів мовлення вимагає від дітей, крім звичайного наслідування, імітації, також фізичного (артикуляційного) та розумового навантаження - систематичного тренування органів мовлення - легенів, гортані, язика, губ та ін.В учнів формувалося розуміння здатності слова змінювати своє значення в різних контекстах, чим зумовлено необхідність особливо ретельної підготовки не тільки змісту, але й форми мовленнєвої дії вчителя та учнів в класі. Отже, в процесі експериментального дослідження ми систематично проводили роботу над звуковою культурою мовлення, тобто за допомогою спеціально дібраних вправ вчили учнів правильно вимовляти всі звуки та звукосполучення відповідно до літературної вимови, чути та виправляти помилки звуковимови у своєму та чужому мовленні; закріплювали словник дітей, засвоєний у дошкільному віці, збагачували словник новою лексикою відповідно до тем програмового матеріалу; проводили роботу з формування та вдосконалення граматичної правильності мовлення, зокрема, вчили учнів практично вживати рід, число, відмінкові форми іменників та інших частин мови, спонукали дітей до вживання різних за структурою речень (простих, поширених, складних, з сполучниками та без них). В експериментальному класі ми ставили перед учнями такі завдання: а) Змініть слова так, щоб наголос перейшов на другий склад: сeла - (селo), кнuжка - (книжкu), чoвен - (човнu), xata - (xatu), рiчка - (річкu), mope - (моря?). б) Змініть слова так, щоб наголос перейшов на перший склад: водa - (вoди), перo - (пeра), вербa-(вeрби), пташкu - (птaшка). Правильна літературна вимова вимагає також збереження дзвінкого приголосного в сполученнях бк, бт, бп, гт, гк, дк, дп, дт, жк, жт, зк, зт, наприклад: 1) у словах байка, грибки, дубки, гребти, скубти; 2) перед [т] і [к] дзвінкість [г] в літературній вимові , як правило, чітка: берегти, могти, тягти, лягти, проте перед мяким [т?] дзвінкість звука [г] може втрачатися, наприклад: у словах кі[х]ті, ні[х]ті, ле[х]ко, во[х]ко; 3) у словах берізка, взка, казка, лізти, вести, вузько і ін. зберігаються дзвінкі [з], [з?]. Для того, щоб діти вимовляли слова з тим чи іншим дзвінким приголосним так, як вони його засвоїли, ми використовували такі завдання: а) Назвіть предмети, зображені на малюнках (ложка, діжка, гриб, д
План
Зміст українське мовлення першокласник
Вступ
Розділ 1. Культура мовлення як лінгводидактична проблема
1.1 Психолого-педагогічні основи навчання культури українського мовлення першокласників
1.2 Умови успішного навчання молодших школярів орфоепії, лексики, граматики