Причини виникнення етногенетичних поглядів у текстах мислителів даного періоду. Процес розвитку та поширення міфів, легенд та концепцій в інтелектуальному середовищі Центрально-Східної Європи. Розвиток поглядів на проблем слов’янської етнонімії.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИЗахист відбудеться 23.12.2005 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.226.01 по захисту дисертацій при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Дисертацію присвячено розгляду концепцій походження українського народу та його предків у працях словянських авторів ХІІ - першої половини ХІХ ст. Первая исходила из идентичности понятий Русь/Россия и объясняла появление украинцев позднейшим, негативным на ее взгляд, польским влиянием и завершала их этногенез появлением казачества. Вторая, окончательно сформированная Н.Костомаровым, опиралась на беспрерывность этнических процессов в регионе Среднего Поднепровья и разводила понятия Русь/Украина и Россия/Москва, тем самым, углубляя этногенез украинцев до времен создания Киевской Руси.Від самого початку виникнення етнології як науки серед основних її тем завжди були етногенетичні дослідження, спрямовані на зясування сутності етносу, його складових частин та питання появи конкретних етнічних одиниць у часі і просторі. Саме відсутність комплексних досліджень, які давали б ґрунтовний аналіз етногенетичних легенд, міфів, поглядів та концепцій переднаукового та ранньонаукового періодів, що стосуються появи і становлення українського етносу та його безпосередніх предків, і визначає актуальність даної роботи. Метою дослідження є порівняльно-історичний аналіз процесу зародження та розвитку уявлень з української етногенетичної проблематики в інтелектуалів (під ними розуміємо літописців, хроністів, книжників та дослідників цієї доби) Центрально-Східної Європи ХІІ - середини ХІХ століть. визначити місце етногенетичних положень, створених в переднауковий та ранньонауковий періоди, у сучасних концепціях етногенезу українців. Унаслідок історичної і культурної належності України до цього регіону її історико-етнічна доля традиційно цікавила українських, польських, російських та, меншою мірою, інших центральносхідноєвропейських інтелектуалів.Тобто, як бачимо, на кінець ХХ ст. був нагромаджений значний масив праць, присвячених історії розвитку науки, де були проаналізовані погляди різних дослідників, але й до сьогодні не існує синтетичної праці, присвяченої формуванню концепцій етногенезу українського народу ХІІ - середини ХІХСТ. Другим актуальним для них висновком було визнання одвічності словянського народу, який виводився з первинного поділу народів унаслідок Вавилонського стовпотворіння, що ставило словян на один рівень із сучасними сусідніми, часто сильнішими, народами. Для них усі словяни, незалежно від віровизнання та політичного підпорядкування, були єдиною близькоспорідненою спільнотою і її подальший поділ на народи, зокрема й українців, сприймався як вторинний. Ця етногенетична проблема була вирішена в рамках промосковського варіанту вже наявної концепції: син біблійного Яфета Мосох (Мешех) був ідентифікований з малоазійськими племенами античної традиції мосхами - уявними предками Москви і всієї Русі, та генетами - уявними предками співзвучних їм словян - венедів. З іншого боку, етнонім „русь” мав чітке етноцентричне значення: для росіян він відмежовував їх від білорусів (литва, белорусци) та українців (козаки, черкаси, мало-і южнороси); для білорусів він відмежовував їх від росіян (москва) та українців (козаки); для українців він відмежовував їх від росіян (москва, москалі, кацапи, велико-і североросси) та білорусів (литвини, поліщуки).