Концепція самореалізації особистості у спорті в умовах трансформаційних змін. Самоактуалізація як світоглядна здібність людини. Сутність особистості в умовах кризового буття. Сучасні методи розвитку тілесності, спонтанності, інтуїтивності людини.
Аннотация к работе
Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького (Україна, Мелітополь)В статье сформирована концепцию самореализации личности в спорте в условиях трансформационных изменений; раскрыты положения о том, что самоактуализация как мировоззренческая способность человека в спорте есть реализацией потенций, талантов, способностей человека в физическом и духовном измрениях; что самоактуализация в спорте есть примером развития телесности, спотанности, интуитивности человека; раскрыт понятийнокатегориальный аппарат концепции самореализации личности в контексте понятий - самовладения собой, самоконтроль, самовоспитание, международно-правовые акты, которые создают правовые основы развития спорта на всех уровнях; раскрыт зарубежный опыт развития спорта и условия его финансового обеспечения. По-друге, на сьогоднішній день в Україні спостерігається певний дефіцит теоретико-методологічної рефлексії концепції самореалізації особистості у спорті в умовах кризи, вирішенню яких може слугувати соціодіагностика антиентропійних процесів, яка може сприяти стабільності українського соціуму, коли людина використовується не як засіб, а як кінцева мета сучасного розвитку. В умовах розвитку процесу демократизації сучасного світу, становлення громадянського суспільства і пошуків свободи самореалізації особистості у спорті відбувається пошук оптимальних шляхів подальшого удосконалення властивостей людини, становлення цивілізаційних суспільних відносин, відкривається простір для прояву конструктивної активності особистості в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі і в спорті. В якості субєктивного критерію самореалізації особистістю в спорті можна назвати впевненість субєкта в собі, зміни в стилі індивідуального життя і світорозумінні людини; процес соціалізації людини та її включення в соціальну (спортивну) практику, що допомагає гармонізувати міжсубєктні, соціальні, екологічні, культурологічні відносини, які необхідно розвивати для "олюднення" людини і суспільства, людини і людини, людини і спорту. До найбільш істотних тенденцій розвитку правового регулювання спортивних відносин на загальносвітовому рівні можна віднести: 1) підвищення децентралізації управління в області спорту, у тому числі в глобальному масштабі; підвищення правочинів саморегуляторних організацій у сфері спорту, зниження втручання держави у сферу спорту; 2) уніфікація національного законодавства про спорт по всьому світу; 3) тенденція ускладнення структури і збільшення обсягу законодавчого регулювання у галузі спорту у більшості країн з одночасним розширенням і активізацією використання різних форм систематизації законодавства про спорт; 4) переосмислення і радикальне удосконалення моделі управління професійним спортом; 5) вдосконалення правових механізмів боротьби з насильством і вживанням допінгу в спорті; 6) лібералізація спортивних трансферів; 7) лібералізація законодавства про спортивних трансляціях; приватизація фінансування професійного спорту, що спричинить розвиток спонсорства, прав на спортивні трансляції, модернізацію стадіонів та вдосконалення системи продажу квитків на спортивні змагання; підвищення ясності й прозорості для інвесторів, які вкладають кошти в спортивні проекти, підвищення гарантій захищеності інвестиційних інтересів; 8) підвищення захищеності прав спортсменів, у тому числі їх прав на охорону здоровя та економічних прав; 9) подальше підвищення ідентифікації спорту як економічної діяльності [9].