Описано ключові моменти формування керамологічної джерельної бази в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. Виділено створення структурних підрозділів музею, які займаються її формуванням. Сучасний етап розвитку керамології.
Аннотация к работе
ФОРМУВАННЯ КЕРАМОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛ У НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ-ЗАПОВІДНИКУ УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВАТермін «керамологія» походить від грецьких слів «ceramos» (глина) і «logos» (слово, знання, вчення, наука) і буквально означає «знання про глину». Відповідно «українська керамологія» - наука, яка вивчає українське гончарство, кераміку. Пошивайла - «Гончарство і Україна», в якій автор закликав вивчати власну кераміку, знайдену на українських етнічних територіях і акцентував увагу на тому, що «збірник має зінтеґрувати здобутки української керамології в світовий науковий і культурний процес» [1, 17]. На його базі, через три роки, згідно постанови Ради Міністрів України від 3 листопада 1989 р., почав розвиватися Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішному - всеукраїнський центр дослідження, збереження та популяризації гончарної спадщини України. На сучасному етапі розвитку керамології, вкрай актуально систематизувати й аналізувати спадщину попередників як основи подальшого наукового розвитку, зайнятися розробкою теоретичних проблем науки, вивченням умов становлення й розвитку керамології в Україні.