Історико-філософське значення комплексної гегелівської методології вивчення філософсько-правових проблем. Єдність процесу розвитку права і моралі у рамках моральності, відношення індивідуальної волі до загальної, як основні проблеми філософії Г. Гегеля.
Аннотация к работе
Формування гегелівської методології: історико-філософський аспектГегель говорить про єдність процесу розвитку права і моралі у рамках моральності, і у подальших роботах він додержується такого погляду, зокрема зазначає, що живий моральний світ є дух у його істині; подібно до того, як дух перш за все приходить до абстрактного знання своєї сутності, так мораль пропадає у формальній загальності права[7,с.257]. Чиста воля, таким чином, бажає не якогось особливого змісту заради її особливості, а щоб у своїх діях воля, як така, була вільною і отримувала б свободу, іншими словами, щоб здійснилася загальна воля. Право, обовязок і релігія, також визнаються у цій роботі особливими визначеннями свідомості, а свідомість, їх підставою. гегель воля право мораль Про важливість методів дослідження, які філософ надає у роботі "Наука логіки" для розгляду правової проблематики говорить чітке зазначення у "Філософії права" про те, що природа спекулятивного знання детально розроблена у "Науці логіки", а в цій роботі де не де добавлені пояснюючі зауваження щодо процесу і методу [8,44]. Принципи і засади, які можна визначити з цієї роботи, що мають значення для аналізу права, є такими: філософія, як наука не може запозичати свій метод у підлеглих їй наук, зовнішнього споглядання, зовнішній рефлексії, її метод повинен виходити з розуму, що є дух; розум є діалектичним; іманентний розвиток поняття виступає як абсолютний метод пізнання; основним визначенням дійсності духу є знання себе; логіка повинна займатися не лише формою мислення, але і його змістом; істина розуміється як відповідність мислення предмету; чиста наука передбачає вивільнення від протилежності свідомості і її предмета; логіка являє собою систему чистого розуму, істини; логіка поділяється на обєктивну і субєктивну, обєктивна логіка займає місце онтології і взагалі метафізики, субєктивна логіка - це логіка поняття, але фактично вона є єдиною; розвиток є саморозвитком абсолютного духу, якій проходить три етапи - буття, сутність, поняття; діалектика є застосування тезису, антитезису і синтезу як нового тезису; в основі діалектики лежить принцип протиріччя; логіка має три частини: логіку буття, логіку сутності і логіку поняття; начало науки є одночасно і буття і небуття; буття має три значення, воно виступає як визначеність (як якість), як знята визначеність (як кількість), як якісно визначена кількість (як міра); сутність визначається як проста у собі суща сутність у своїх визначеннях у середині себе, тобто рефлексія буття, як така, що переходить у наявне буття, відповідно до свого існування і явища, як сутність, яка єдина із своїм явищем, тобто як дійсність; поняття містить у собі як буття так і сутність, воно набуває вищого поняття самого себе у науці логіці, воно є чисте поняття, яке саме себе розуміє.