Формування екологічної свідомості та культури особистості - Курсовая работа

Нині освіта, як частина державної політики, є одним з найважливіших стратегічних й пріоритетних напрямів переходу суспільства до сталого розвитку, що передбачає, в свою чергу, гармонійне поєднання економічних, політичних, екологічних та соціальних чинників розбудови суспільства. Екологічна культура - культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше повязаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні. Ще в 2-й половині ХІХ століття в США зявляються перші дослідження щодо впливу людини на навколишній світ, через сто років, коли екологічна криза набула планетарних розмірів і стала справжньою загрозою для існування всього живого і людини, зокрема, учені різних країн і різних галузей науки зосередили свою увагу на захисті довкілля та різних реанімаційних заходах щодо відновлення природи, розробці очисних споруд тощо. Відносини «людина-природа» зазнали змін і в західноєвропейській, і у вітчизняній культурі: від проблеми впливу природи на людину до дії людей на навколишній світ і початок пошуку рішень в запобіганні цілковитого винищення первісного середовища. Саме тепер, на початку ХХІ століття, людство прийшло до розуміння того, що необхідні докорінні зміни в світоглядних принципах, в самому сприйнятті, що треба раз і назавжди відмовитися від споживацького, хижацького та варварського ставлення до навколишнього світу, а прищеплювати дітям принципово нові норми поведінки, що базуються на любові до природи.Досить часто екологічну свідомість визначають як відображення соціальних, природних та специфічних соціально-екологічних законів функціонування системи «суспільство-природа», що виступають обєктом відображення цієї форми суспільної свідомості. Предметом відображення екологічної свідомості в сучасну епоху виступають відносини та звязки між природним середовищем та суспільством як підсистем єдиного цілісного обєкту, що реалізуються в комплексі суспільних відносин, повязаних з виконанням діяльності по оптимізації системи «суспільство-природа». Іноді, акцентуючи увагу на причині виникнення цього феномену, екологічну свідомість визначають як усвідомлення людиною, суспільством екологічної ситуації, що складається, свого нерозривного звязку з природою, вміння та звичку діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати звязків та колообігів природного середовища, сприяти його покращанню для життя нинішнього та майбутнього поколінь. Російський теоретик соціальної екології Е.В.Прусов зазначає, що екологічна свідомість - це сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблеми співвідношення суспільства та природи в плані оптимального їх вирішення відповідно до конкретних потреб суспільства та природних можливостей. У загальному вигляді екологічна свідомість є відтворенням людьми екологічних умов життя та відносин між людьми в процесі регулювання системи «суспільство-природа» у вигляді екологічних теорій, ідей, уявлень, спільних для певних груп, що відображають їх ставлення до природи в дану історичну епоху.Як зазначає В.Ю.Вілков наукове поняття «культура» поширилося у XVIII ст. як протилежне поняттю «натура», тобто природа. Розвиток цієї тенденції привів до того, що культуру почали розглядати як міру соціальності суспільного життя й буття людини, показник рівня розвитку суспільства і людини, ступінь перетвореності первісного, природнотваринного стану. К.Маркс, проводячи фактично знак рівності між культурою та цивілізацією, зазначав, що культура - якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо, залишає після себе пустелю. Говорячи про важливість проблеми адаптації людства до сучасних умов видатний мислитель сучасності, член Римського клубу А.Печчеї підкреслював, що суть проблеми, що постала перед людством на нинішній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру у відповідності з тими змінами, що самі вносять у цей світ, і джерела кризи лежать в середині, а не поза людською сутністю, гир розглядається і як індивідуальність, і як колектив. Як зазначав М.Ф.Тарасенко, культура в загальному вигляді, тобто обєктивно, є не що інше, як спосіб буття суспільної форми діяльності, механізм її здійснення як суспільного відношення в матеріальному світі, в соціальній дійсності і в соціальних звязках між людьми, в технології, в науці, в пізнанні, у відносинах моралі, в свідомості і в т.п.Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності соціального та природного в рамках єдиної системи.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи

1.1 Формування екологічної свідомості. Форми та методи

1.2 Поняття культури та її структура

1.3 Екологічна культура особистості. Форми та методи

Розділ 2. Практична частина

2.1 Виховна година на тему "Екологічні проблеми навколишнього середовища"

2.2 Тест на тему «Моє відношення до природи»

Висновки

Список використаних джерел