Уточнення змісту і значення поняття "екологічна культура". Аналіз механізмів та досвіду формування екологічної культури студентів засобами навчально-виховного процесу. Виявлення проблем та суперечностей цього процесу, обґрунтування засобів їх уникнення.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СИСТЕМНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІРобота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, академік АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, ректор, м. Захист відбудеться “03 ”квітня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.13 у Національному педагогічному університеті імені М.П. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Формування екологічної культури молоді, особливо студентів, належить до найбільш відповідальних і актуальних завдань сучасної соціально-філософської теорії і практики саме тому, що від свідомості, цінностей і культури студентської молоді - майбутніх керманичів виробництва, вчителів та вихователів - буде, (коли б чи не в першу чергу), залежати якість і безпечність виробничих процесів і життєвого середовища, самопочуття людини, ефективність використання природних ресурсів, тривалість життя людства як цивілізації. Екологічна парадигма визначає характер, інтенсивність і напрями взаємодії людини і природи й від того, з якою свідомістю, почуттями і волею людина підійде до цієї взаємодії, безпосередньо залежить те, яке майбутнє вона підготує для себе, своїх дітей та онуків. Зрозуміло, екологічна культура не формується самоплинно; вона постає як результат цілеспрямованої, систематично організованої загальної (та екологічної) освіти і виховання, свідомої роботи над собою кожною особистістю. В свою чергу, зазначені зміни мають впроваджувати фахівці, які володіють екологічною свідомістю і культурою, відчувають глибоку “виснаженість природи” й силу “людського фактору”, що повинен прийти їм на допомогу. Подібне ж значення мають для нашого дослідження монографії А.Толстоухова і М.Хилька “Екобезпечний розвиток: пошуки стратегії” (2001), Ю.Шемшученка “Правовые проблемы экологии” (1989), М.Тарасенка “Природа, технология, культура.У першому розділі - “Теоретико методологічні засади дослідження екологічної культури” - підкреслюється, що вихідними у теоретико-методологічному дослідженні екологічної культури є поняття “культура” і “природа”. Природа як весь матеріально-енергетичний світ Всесвіту, як сукупність природних умов існування людського суспільства, безпосередньо (прямо чи опосередковано) повязана з культурою, яка відображає історично відповідний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини. В умовах, коли діяльність людини в біосфері може бути порівняна за результатами з геологічними факторами в перетворенні земної оболонки (В.Вернадський), наслідком якої і стала глибока екологічна криза, культура вперше в історії людства повинна виступити у новій ролі, ставши засобом самозбереження суспільства, а саме - властивістю екологічного самозабезпечення. Культура вступає в екологічний стан свого розвитку, стає за великим рахунком - екологічною культурою. Екологічна культура - це і процес і результат формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, норм, уявлень про природу, емоційно-почуттєвого і ціннісного відношення до неї і відповідних умінь, навичок, потреб взаємодії і правил поведінки людини в оточуючому світі.Природа як весь матеріально-енергетичний світ Всесвіту, як сукупність природних умов існування людського суспільства, безпосередньо (прямо чи опосередковано) повязана з культурою, яка відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини. Чим далі культура у своєму розвитку відривається від природи, тим більше міра гармонійності їхнього співвідношення стає мірою культурності людського існування. Культура завжди була важливою умовою розвитку суспільства, будучи якісно особливим засобом реалізації цього процесу. В умовах, коли діяльність людини в біосфері може бути порівняна за результатами з геологічними факторами в перетворенні земної оболонки (В.Вернадський), наслідком якої і стала глибока екологічна криза, культура вперше в історії людства повинна виступити у новій ролі, ставши засобом самозбереження суспільства, а саме - властивістю екологічного самозабезпечення. Екологічна культура - це і процес і результат формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, норм, уявлень про природу, емоційно-почуттєвого і ціннісного відношення до неї і відповідних умінь, навичок, потреб взаємодії і правил поведінки людини в оточуючому світі.