Аналіз тропів як художніх засобів поетичного мовлення. Особливості Шевченкової метафори. Функції епітетів у мовленнєвій палітрі поезій Кобзаря. Використання матеріалів із поезій Тараса Шевченка на уроках української мови під час вивчення лексикології.
Аннотация к работе
Важливий аспект її вивчення полягає у зясування тієї ролі, яку поетична мовотворчість відіграє в організації образної моделі дійсності - художньо-мовної картини світу. У вужчому значенні ідіостиль - індивідуальний стиль, у якому виразні, марковані засоби мови утворюють певну систему [11, с. Крім того, основу дослідження складає й потреба вивчення системи образних засобів конкретно в межах ідіостилю Тараса Шевченка, оскільки мова поетичних творів митця лягла в основу сучасної української мови, якою й нині користуються українські письменники. Мета бакалаврської роботи - виявити і проаналізувати образні засоби вираження та формування ідіостилю поезій Тараса Шевченка; визначити роль кожного з тропів (епітетів, порівнянь, метафор, метонімій тощо) у створенні мовленнєвої палітри поетичних творів митця; розробити методичну систему навчання учнів ЗОШ І-ІІІ ступенів української мови під час вивчення лексикології на матеріалах із поезій Тараса Шевченка. У ході бакалаврського дослідження застосовувалися такі лінгвістичні методи: для стилістичної інтерпретації системи образних засобів в ідіостилі Тараса Шевченка - описовий, для характеристики впливу лексичних засобів на ідіостиль поетичних творів українського майстра слова - структурний, для аналізу метафор - елементи методу компонентного аналізу.Особливо це характерно для лексики Великого Кобзаря, яка настільки різноманітна, що аналізувати її доцільніше за певними групами слів та аспектами вивчення, оскільки в низці своїх творів поет використовує майже виключно загальновживану лексику, типову для народнопісенної творчості. Наголошуючи на матеріальній чуттєвості, предметності Шевченкового слова, на максимальному наближенні цього слова до народного, автор ілюструє це твердження зразками діалогічної Шевченкової мови. Левченка, автора «Нарисів», про розмовний синтаксис і живу діалогічну мову Кобзаря, у якій описова інтонація витісняється безпосередньою емоційною, відкривав перед дослідниками перспективний напрям вивчення ідіостилю поета. Дослідження образності мови як основи мовотворчості поета відображено в ряді праць про тропи та стилістичні фігури художнього твору. При цьому не можна не зазначити, що важливим є функціонально стилістичне витлумачення мовних явищ, які є характерними для художнього мислення поета, становлять стилістичне ядро його творчості, окреслюють систему образних засобів і слугують своєрідним підсиленням ідіостилю Тараса Шевченка.Коцюбинська досліджувала спорідненість структур поетичного мислення Тараса Шевченка з народною поезією, акцентувавши увагу на тому, що поет не просто вдосконалював народні взірці, а надавав їм нової якості, у його поезії фольклорне кліше перетворювалося на індивідуальний образ. 174]» і пропонує відмовитися від думки про те, що метафора несе будь-який зміст чи значення (окрім буквального), оскільки метафоричні слова сповнено сенсами, і будь-які наші спроби все ж таки вдатися до цієї процедури закінчуються словами «і таке інше й подібне», своєрідною множинністю значення. Наприклад: у «Катерині» та «Наймичці» автор акцентує увагу на тяжкій жіночій долі і для чіткішого її змалювання використовує образні засоби, зокрема, метафоризує змалювання долі:«Вміла мати брови дати, / Карі оченята, / Та не вміла на сім світі / Щастя-долі дати. Такий прийом використовує поет також у вірші «Думка («Тяжко-важко в світі жити…»)»: «В того доля ходить полем - / Колоски збирає; / А моя десь, ледащиця, / За морем блукає» (1, с. Шевченко персоніфікує долю - її можна питати, зустріти, закопати, втопити, вона «за морем блукає», «ходить полем», «по тім боці плаче», то в однойменному вірші 1857 року доля - розгорнута індивідуальна метафора і її народно-символічна основа незаперечна.Найбільш уживаним у поезії Тараса Шевченка є такий троп, як епітет, за «допомогою якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваних предметів, людей, подій тощо [1, с. І ось цими епітетами для читача визначається тоді не стільки світ (творця), скільки сам творець цього світу, поет. У звязку з відсутністю уніфікованої дефініції епітета, яка б ураховувала такі його характеристики, як емоційність, оцінність, образність, експресивність, що передбачають актуалізацію як денотативного, так і конотативного компонента в його семантичній структурі, епітетом вважаємо стилістично маркований атрибут, що містить естетичну оцінку зображуваних явищ та є засобом виразності, емоційності, образності й функціонально реалізується як експресема. Епітетом може бути слово, вжите як у прямому, так і в переносному значенні, оскільки в художньому творі логічні означення, як і всі мовні одиниці, набувають певного естетичного навантаження. Епітетні конструкції, функціонуючи в поетичному тексті майстра слова як художні мікрообрази, створюють уявлення читача про зовнішні риси ліричного персонажа, його портретні деталі (сивобородий, чорнявий, в сірій свиті, старий, гладкий, козлоногий, дебелий, кароокий, білолиций), характер (вірний, добрий, добросердий, лукавий), вдачу (проклятий, окаянний, скв
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІЇ ОБРАЗНИХ ЗАСОБІВ У МОВНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
1.1 Аналіз тропів як художніх засобів поетичного мовлення
1.2 Особливості Шевченкової метафори
1.3 Функції епітетів у мовленнєвій палітрі поезій Кобзаря
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКИ
НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ
2.1 Лінгводидактичні засади навчання школярів лексикології
2.2 Використання матеріалів із поезій Тараса Шевченка на уроках української мови під час вивчення лексикології